Главная » 2014 » Декабрь » 31 » Наші ювіляри
12:44
Наші ювіляри

Ювілейний життєвий рубіж перетнула в цьому році Наталія Миколаївна Зеленська - член церковного причту Іллінського храму, невтомна трудівниця во Славу Божу.

«Господь укріпляє силу та додає здоров'я»

Від спілкування з нею на душі стає світло і легко. ЇЇ очі випромінюють ніжне материнське тепло і віддзеркалюють чистоту і щирість душі. Мудра і проста, привітна і тактовна, стримана і сором'язлива, справжня і щира,  це жінка, яку Господь щедро наділив золотим серцем, золотою душею і золотими руками - Наталія Миколаївна Зеленська.

Дивлячись на її жіночу тендітність дивуєшся, звідки вона черпає стільки фізичних сил? І хвильки не побачиш її без діла: то вона дістає воду з колодязя, то грубку на кухні топить, то порається біля плити, то вже з відром і ганчіркою тре підлогу у храмі. А коли в храмі тривав капітальний внутрішній ремонт, то всі брудні й важкі штукатурні роботи лягли на її маленькі, але сильні плечі.

 «Господь укріпляє силу та додає здоров'я, - посміхається Наталія Миколаївна, і в її лагідному тембрі відчуваються тверді нотки непохитної глибокої віри. -  Вже як який день в храмі не побуду, то й вдома все з рук валиться. А як кілька днів в храм не кличуть чимось допомогти, то аж сум бере, навіть вдома, де як-то кажуть і стіни гріють,  починає відчуватись самотність…»

Народилася Наталія Миколаївна на Краснопільщині в селі Чернеччина 8 листопада 1949 року. «Час був тоді непростий, у батьків нас було четверо, тому вдома приходилось багато працювати. Мама була простою колгоспницею - клопітлива, працьовита, терпляча і лагідна; а тато – справжній комуніст того часу, працював бригадиром, а в передпенсійному віці став головою села – строгий і вимогливий, вольовий і характерний, і, як і притаманно людям тієї епохи, був переконаним атеїстом. Тому про храм вдома не могло бути і мови. Але вдома були деякі ікони, що лишилися у спадок від бабусі, вона була віруючою».

По закінченні місцевої школи подалася до родичів на Донбас, де вивчилася на маляра-штукатура, там і стажувалася. А потім, приїхавши на батьківщину у відпустку, до регіону, що дав професію, так і не повернулася. Лишилася на Сумщині, бо за Господнім задумом саме тут мала знайти свою долю, створити сім'ю, працювати і виховувати дітей.

Свого майбутнього чоловіка Василя Михайловича Зеленського Наталія Миколаївна зустріла в місті Суми, тут вони одружилися, прожили і пропрацювали все своє трудове життя. В 1971 році Господь подарував їм донечку, а в 1974 році – сина.  

В Угроїдах Наталія Миколаївна лише п'ять років. Бо переїхали вони в селище з обласного центру вже після виходу на заслужений відпочинок. Але навіть за цей короткий час вона встигла стати  непохитним авторитетом для односельців та невід'ємною частинкою Іллінського храму.

«Починала ходити в храм ще живучи в Сумах. Спочатку богослужіння здавались довгими і були незрозумілими. Та все рівно, храмові дзвони, сповіщаючи про початок богослужіння, кликали до храму знову і знову. Не зразу, але поступово Господь таки відкривав істину», - ділиться Наталія Миколаївна.

Нині вона не пропускає жодного богослужіння. За будь-якої погоди будь-якої пори року, пішки чи велосипедом поспішає вона до храму ще задовго до того, коли храмові дзвони почнуть скликати на богослужіння. А в будні дні, коли в храмі не служиться, Наталія Миколаївна приходить сюди, щоб допомогти господарювати, бо жодна робота, яка ведеться в храмі, не відбувається без участі її невтомних працьовитих рук.

Ювілейним був 2014 рік для хористки Іллінського храму Олександри Степанівни Маленко.

«Якщо твої наміри розраховані на рік – сій жито, на десятиліття – саджай дерева, на століття – виховуй дітей» - ця древня мудрість - життєве кредо Олександри Степанівни Маленко – вчителя за освітою, за призначенням і за покликом душі.  

Мабуть, не знайдеться в Угроїдах того, хто не знав би Олександру Степанівну Маленко – колишнього директора місцевої школи, вчителя, яка виростила і виховала не одне покоління свідомих громадян радянського суспільства.

Все своє трудове життя присвятила Олександра Степанівна викладацькій справі, сіяла розумне, добре, вічне, вчила любити рідну землю, цінувати життя, поважати батьків, радіти сонцю; виховувала порядність, людяність, толерантність…свідомо і з повною самовіддачею працювала на перспективу, прививаючи вихованцям весь спектр високих духовних і моральних якостей – все, як вимагала і вчила тогочасна ідеологія, все – окрім віри в Бога. Навпаки, наскільки вистачало авторитету, знань і характеру переконливо проповідувала атеїзм, нав'язаний тогочасним режимом і підігрітий вірою в світле комуністичне майбутнє.

Та й не дивно, щоб відбутися в житті, вона мала бути саме такою, якою була, іншою вона просто не могла бути. Так управив Господь, бо знав - прийде час і всі свої знання, і високі моральні якості, і свій авторитет Олександра Степанівна спрямує зовсім в інше русло. І не лише це – вона віддасть всю себе служінню Богу, бо в своєму житті звикла робити все з повною самовіддачею. Так і сталося.

Олександра Степанівна потрапила в Угроїди з мальовничої Чернігівщини. Народилася вона 12 січня 1939 року в селі Володимирівка. Батько загинув на фронті, тому на ноги їх з сестрою піднімала і ставила одна мама.  

«Дивно, але в спогадах про дитинство і про маму, найчастіше пригадується як мама збирається до церкви, - пригадує Олександра Степанівна, - Як і більшість людей того часу, мама була глибоко віруючою людиною. В нашому селі церкву зруйнували, то вона ходила на богослужіння в інше село. Вдома було багато ікон, разом з мамою вони переїхали до мене в Угроїди, а після її смерті – лишились мені в спадок».

В 1956 році по закінченні місцевої школи допитлива і розумна Олександра вступила до Київського педагогічного університету ім. Горького (нині ім. Драгоманова). Вчилася блискуче, тому їй пророкували роботу в столиці. Та доля розпорядилася інакше. Існує думка, що коли Господь хоче зробити людину щасливою, то веде найскладнішим шляхом. Певно, Олександра Степанівна не виняток. 

…Нещасне кохання, вольове рішення, і квиток на поїзд разом з дипломом вчителя та направленням на роботу вже на руках…

«Приїхала, як то кажуть, у світ білий, - говорить Олександра Степанівна, - та тоді це було нормою життя. Житло будувалось, заробітна плата виплачувалась вчасно. А це є головним, коли тобі окрім власних сил немає на кого сподіватись».

Отак у 1961 році опинилась Олександра Степанівна в Угроїдах і справі виховання та навчання дітей присвятила все своє життя. Спочатку працювала вчителем музики та співів, потім – російської мови та літератури, а згодом, стала директором Угроїдської середньої школи,  другої за наповнюваністю учнями школи в Краснопільському районі. Разом з колегою, однодумцем і люблячим чоловіком Іваном Васильовичем Маленком виховали двох донечок.

Час невпинно рухав життя далі. Примару комунізму знищив коток перебудови, повністю руйнуючи ідеали тогочасної сучасності. Комуністична партія, така «велика і могутня» не змогла захистити своїх прихильників, змінювався режим, зі зміною якого відбулася зміна свідомості у багатьох представників того покоління. Така зміна свідомості відбулась і у Олександри Степанівни. Дорога її життя повела її до храму і відкрила їй віру в Те, що непідвладне часу і режиму влади, віру в Бога.

 «Спершу прийшла до храму  разом з учасниками хорового колективу. В той час угроїдський хор вже мав звання народного, от нам і запропонували спробувати співати в церковному хорі», - розповідає Олександра Степанівна. Та прийшовши до храму, вона стала не лише хористкою церковного хору, зовсім скоро вона зрослася з ним душею і стала невід'ємною його частиною.

Тепер і всі свої вміння, і весь свій час, і всю себе вона лишає саме тут. Здобута колись освіта знадобилася для виховання дітей у дитячій духовно-просвітницькій школі, Олександра Степанівна тривалий час допомагала отцю Сергію з вихованцями. Свої творчі здібності, притаманні їй як літератору, з задоволенням і натхненням використовує для написання газетних статей про життя православної громади. А маючи неабиякий хист до музики і співів, до краплинки віддає дарований Богом талант церковному хору.
 
П'ятнадцяту весну зустрів цього року послушник вівтаря Іллінського храму Роман Глухов.
 
«Прикро, що багато моїх однолітків живуть, думаючи лише про задоволення своїх примітивних потреб, і не замислюються над тим, до чого необхідно прагнути… У кожного завжди є право вибору. Я свій вибір зробив»

15 років – це час бурхливої юності. Це час, коли в жилах вирує кров, наповнена бульбашками емоцій, а на оточуючий тебе світ дивишся через рожеві окуляри романтизму. Це час безмежних мрій і бажань, а ті, що не розділяють твоїх захмарних поглядів, автоматично потрапляють в «спам», бо в стосунках з оточенням впевнено випирає «хто не з нами – той проти нас!»  Хто спробує стверджувати, що це не так, певно, просто не хоче пригадувати себе в такому віці.

Знайомство з юним послушником Іллінського храму Романом Глуховим руйнує цей укорінений стереотип.

Роману - 15, вісім з яких він є послушником олтаря. В час, коли його однолітки від великої любові до себе  ніжать себе на вихідних до обідньої пори під одіялом, він з 8 ранку вже на богослужінні, не рахуючи того, що від місця, де він проживає, до храму добрих півгодини ходу.

В своєму п'ятнадцятирічному віці його думки не обмежуються емоційністю сьогоднішнього дня, його роздуми про Бога і про вічне життя.

«Вперше я переступив поріг храму з батьками. Потім богослужіння відвідував разом з дідусем. Я дуже любив свого дідуся, тому прагнув брати з нього приклад в усьому», - ділиться Роман.

…Маленького хлопчика, що систематично відвідує богослужіння,  не помітити в храмі неможливо. Отак одного разу, коли під час молебню Роман стояв в храмі неподалік тогочасних послушників, з дозволу отця Сергія йому дали потримати кадило. Радості не було меж!

- Я тоді так радів, як, здається, ніколи раніше! Це було відчуття цілковитого щастя, - з щирим вогником в очах говорить хлопець.

Саме цей вогник не обійшов пронизливого  погляду отця Сергія. Потім цей вогник запалив в юному серці віру і відкрив йому двері у Святая Святих - Роман став послушником олтаря.

Його не цікавлять розваги розбещеної сучасності. Насамперед, він цінує моральні якості в людях, завжди має і відстоює свою позицію. Його послідовність лягла в основу авторитету, яким він користується у однолітків.

- У кожного завжди є право вибору. Я свій вибір зробив, - стверджує юний послушник. І Роман розповів, як раз і назавжди усвідомив мудро поданий настоятелем урок життєвих цінностей. Зміст якого полягав у важливості вибору і обмежувався єдиним питанням:

- Чи можна водночас сісти на два стільці, які стоять по різні кути кімнати?

– Ні, не можна, - зрозумів Роман. І з підтримкою Господньою впевнено тримається обраного серцем «стільця».

- Нам все дозволено, та не все корисно, - цитує Роман глибину біблейських істин, що стали його  життєвою позицією та сформували поведінку.

Найбільше, що зараз турбує п'ятнадцятирічного юнака, це мир і спокій в державі та здоров'я рідних і близьких йому людей.

Дуже хотілося б, щоб час не змінив його цінностей, а вогонь віри, що горить в його серці, з роками лише міцнів. Щоб кожен крок життя наближав його до того, до чого він прагне - до вічності, а зміст життя завжди слугував прикладом для оточуючих людей.

Категория: Новости приходской жизни | Просмотров: 712 | Добавил: Администратор | Рейтинг: 5.0/1
Всего комментариев: 0
Добавлять комментарии могут только зарегистрированные пользователи.
[ Регистрация | Вход ]
Четверг, 28.03.2024, 19:03
Приветствую Вас Гость

Форма входа

Категории раздела

Епархиальные новости [11]
Новости приходской жизни [477]

Календарь

«  Декабрь 2014  »
ПнВтСрЧтПтСбВс
1234567
891011121314
15161718192021
22232425262728
293031

25 февраля 2022 г. (12 февраля ст.ст.),пятница

Седмица мясопустная.

День постный. Разрешается рыба.

Иверской (икона) иконы Божией Матери. Свт. Мелетия (икона), архиеп. Антиохийского. Свт. Алексия (икона), митр. Московского и всея России, чудотворца. Свт. Мелетия, архиеп. Харьковского. Прп. Марии, именовавшейся Марином, и отца ее Евгения. Свт. Антония, Патриарха Константинопольского. Прп. Мелетия Ипсенийского. Утр. - Богородицы: Лк., 4 зач., I, 39-49, 56, или свт.: Ин., 36 зач., X, 9-16 . Лит. - 2 Ин., 75 зач., I, 1-13. Мк., 68 зач., XV, 22, 25, 33-41. Богородицы: Флп., 240 зач., II, 5-11. Лк., 54 зач., X, 38-42; XI, 27-28. Свт.: Евр., 335 зач., XIII, 17-21. Лк., 24 зач., VI, 17-23 .

Друзья сайта

  • Українська православна церква
  • Портал Православная Сумщина
  • Православная Сумщина (архив)
  • Официальный сайт Троицкого архиерейского собора г.Сумы
  • Встреча с Православием
  • Монастыри и храмы Украинской православной церкви
  • Хустская епархия
  • Православное общество "Азбука веры"
  • Статистика


    Онлайн всего: 1
    Гостей: 1
    Пользователей: 0

    Поиск