Спадок від пращурів

Під’їжджаючи до селища Угроїди, перше, що з'являється на горизонті та ще здалеку привертає увагу подорожуючого - купол та дзвіниця місцевої церкви. Це Іллінський храм - православна святиня, яка дісталася угроїдцям у спадок від пращурів 168 років тому. Збудований він був у 1847 році місцевим поміщиком, колезьким асесором Миколою Антоновим, про що і сьогодні свідчить напис коло входу. Розташувався храм далеко від основної дороги та центру селища, в частині Угроїд, яка в народі йменується «радгоспом», тому випадкові перехожі досить рідкі гості на Богослужінні.

…168 років – це порівняно невеликий відрізок часу для історії, але для Іллінського храму ці роки виявились епохою, за якої він став свідком цілої низки подій.

Переживаючи період безбожної радянської влади, храм докорінно змінив своє призначення. В 1930 році його було закрито, а в 1933 році за рішенням місцевої влади його було «реорганізовано» в сільський клуб, і в цій своїй «новій іпостасі» він проіснував до 1942 року.

Взявши за девіз відомий вислів: «Руйнувати – не будувати», до реорганізації храму в клуб нова влада поставилась з особливою ретельністю: зруйнували купол та дзвіницю, зняли дзвони. За переказами місцевих мешканців, благовісний дзвін був величезний і мав дуже гучний і незрівнянно мелодійний звук, його передзвін було чути навіть у навколишніх селах, чарівність і красу якого і досі згадують очевидці. Падаючи з дзвіниці, він вгруз в землю на півметрову глибину. Але це не зупинило руйнівників, вони завзято витягли дзвін двома паровицями коней і знищили…

Дбаючи про повноцінне «культурне» життя громадян, потрудилися руйнівники і в самому храмі: іконостас розламали, у вівтарі влаштували екран для демонстрації кінофільмів, на місці амвону спорудили оркестрову яму, а основну частину храму оснастили стільцями для глядачів. Інколи, тут же відбувались танці під гармошку. А щоб не лишилось жодної згадки про попереднє призначення будівлі, образи та розписи на стінах декілька разів забілювали вапном, та попри всі старання, розписи через фарбу щораз проступали. Швидко відбулося це знущання над храмом, а от на відновлення зруйнованого, пішов не один десяток років.

Своє друге життя, як Православна святиня, Іллінський храм розпочав у 1942 році, повернувшись до свого первозданного призначення без купола, без дзвіниці і з понівеченими стінами. З того часу починається, і триває до наших днів, нова віха у його житті – його відродження.  

Фотоархів…

Будь-яка історія – це, в першу чергу, календарні дати, це цифри, що відображають певний час, чи проміжок часу, даючи конкретні відповіді на три головні питання: Що? Де? Коли? Інколи до цього переліку додається: Хто?  І хоча хронологія відновлення Іллінського храму, як і більшість інших, втискається у пару рядків таких дат, та кожна з них несе у собі особливу історію, багату на цікаві, часом, дивні події, рясно переплетені випробуваннями і радощами, насичені переживаннями і емоціями.

Саме про це варто говорити зараз, коли історична спіраль повертає нас у ті страшні часи, в яких владний режим, знищуючи у людських душах зерна віри, руйнував і знищував православні храми.

Зруйнований як православна святиня у 1933 році, лише у 2013, через довгих 80 років Іллінський храм завершив своє відродження. А вже у 2014 році почався новий виток агонії, і загроза повторення пережитих страхіть, на жаль, знову витає в країні.

…Викроївши у щільному графіку час, настоятель Іллінського храму отець Сергій погоджується на зустріч.

Перед нами фото альбоми, де старанно зібрані старі і нові фото з життя Іллінської громади. Знаходимо фотографії старого храму, що дивом збереглись до наших днів.

 - Оце таким був храм? Зовсім не схоже, - дивуюся.

І дійсно, дивуватися є чому, бо на те, що лишилося від церковної будівлі після погрому у 33-му важко було дивитись без болю у серці і впізнати у ньому сучасний храм було просто неможливо. З фото на нас дивилась будівля, що лише чимось нагадувала храм: обшарпані стіни жовтогарячого кольору, вибілені вапном. Вкритий іржавим залізом дах. Завершували цей «архітектурний ансамбль» обдерті колони і розвалені східці. Про купольну частину й дзвіницю годі було мріяти, цих надбудов не було зовсім. За дзвіницю слугувало примітивне спорудження перед храмом, на якому висіли залізні предмети – так звані імпровізовані дзвони. З лівої сторони храму поміж високих кленів і чагарів ховалася стара хатина. Обрамлював храм трухлий дерев'яний паркан, який і відокремлював його від приватних осель.

Саме таким пам'ятають свій храм на початку 90-х років його парафіяни.

Дивлюся фото далі, де кожен рік відзначався новими звершеннями, де поступово,  повільно, але впевнено храм змінював своє обличчя, поки й став таким, яким ми бачимо його зараз.

Переглянутий фотоархів примусив задуматись. Зваживши на весь об'єм і складність проведеної за неповних 20 років роботи, розумію, що поряд з нами живуть люди, які не лише називаються християнами, а своїм повсякденним життям і конкретними справами щоденно підтверджують це святе звання.

Люди

Все споруджене та придбане, що є в храмі та навколо нього отець Сергій відносить на кшталт парафіян, яких по праву вважає головним скарбом громади.

- Щодня дякую Богові за кожного, кого він привів до нашого храму. Наші прихожани - особливі люди. Віруючі, свідомі, обов'язкові, працьовиті.  Вони віддають храму найдорогоцінніше, що мають: свій час і свої вміння. Коли треба – будівельники і штукатури, коли треба - кровельники і плотники. Вони і квітникарі, і швачки.  Все, що є на території храму, чи всередині, зроблено їх руками, та й фінансами, - говорить настоятель про свою паству.

Подвір'я храму вражає своєю ошатністю і чистотою. Квітники, дитячий майданчик, колодязь, бесідка, павільйон для святкових трапез, новий храм-хрестильня – всі ці споруди злилися в єдиний ансамбль, додавши вишуканості і сучасності основній храмовій будівлі.

На подвір'ї храму завжди людно. Парафіяни приходять сюди задовго до початку служби. У сніг чи в листопад вони ретельно розчищають доріжки, вимощені навколо храмових приміщень тротуарною плиткою. Коли літній ранок радує прохолодою, приходять, щоб вдихнути тут аромат повітря, що дає душі відчуття спокою і умиротворення. Бо навколо, куди не кинеш оком, все, що в загальному значенні представляє собою територія Іллінського храму, зроблене їх руками. Кожен з них лишив тут частку своєї душі, вкарбовану в історію храму кропіткою працею.

Спливаючий час помітно проріджує їх ряди, адже основна маса парафіян досить літні люди, які дійшли до нашого часу з покоління тих, хто ще встиг увібрати розуміння віри з материнським молоком.

За щире серце та добрі справи навічно лишились в пам'яті імена Віри Мойсеївни Колісник – свічниці, прибиральниці і кухарки храму, Ірини Василівни Забари, Василя Яковича Мурзи, Івана Васильовича Радівілова – колишніх старост храму, хористів Мотрони Андріївни Янкової, Анни Андріївни Рідної, Анни Іллівни Черней.

Серед тих, хто нині бере активну участь у житті громади отець Сергій називає колишню старосту храму Дарію Андріївну Зражевську, нинішню старосту Антоніну Іллівну Кузнєцову, постійних помічників Марію Юріївну Рашевську, Наталію Миколаївну Зеленську, Валентину Дмитрівну Ковальову, Любов Андріївну Прокопенко, Сергія Вікторовича та Анну Любомирівну Власенків, Михайла Степановича Криванича…. І багато-багато інших. Адже, за його словами, кожен з них вартий уваги. І увагою настоятель намагається не обділити жодного. Традиція спільних трапез, вітань з Днем народження та Днем Тезоіменитства живе у громаді давно.

Пам'ятають та моляться тут і за спонсорів, свого часу, коли Угроїдський цукрокомбінат та Наумівський спиртозавод працювали, їх керівники Анатолій Миколайович Музикант і Олег Миколайович Остапенко приймали дієву фінансову та матеріальну участь у відновленні храму.

Сторожка

З отцем Сергієм ми спілкуємось у одному з приміщень новобудови – так званій «Адмінбудівлі» Іллінської громади. Тут є храмове приміщення, де звершуються Таїнства Хрещення, а у храмове свято тут відбуваються і богослужіння. Також у будівлі розміщені три навчальні кімнати, в яких проходять заняття дитячої духовної школи та духовно-просвітницькі зустрічі для дорослих. В одному з класних приміщень влаштовано бібліотеку та відео зал. І те, і інше в постійному попиті парафіян, тому двері сюди завжди відчинені.

Храм освячено у 2010 році на честь «Собору новомучеників та сповідників землі нашої» і цього року він відзначає своє перше п'ятиріччя.

…Перед нами фото вже знайомої нам древньої хатинки, що сховалася поміж високих дерев. Оббита шифером, з перекошеними вікнами та насупленим дахом, вона чимось схожа на «шевченківську хату».

 - Це наша стара сторожка, - пояснює отець Сергій, - В перший час, коли тільки приїхали в Угроїди, навіть жили в ній.

Як і у новозбудованому храмі, у тогочасній сторожці звершувались Хрещення, проводились заняття дорослої та дитячої школи, відбувались парафіяльні трапези. Тут було завжди затишно: зимової пори теплу атмосферу спілкування підігрівали дрова, що потріскували у грубці, та запашний чай. Влітку ж, тут можна було сховатись від спеки, затінок створювали старезні клени, що росли на території храму.

- Коли у 2000 році ми вирізали дерева, що обступали сторожку, виявилось, що біля храму чимала територія, - посміхається настоятель. – А коли будівля стала мало того, що непридатною, а і небезпечною для використання, на її місці ми збудували оцей будинок, де ми зараз. Але про сторожку завжди згадуємо з особливою теплотою. Тому поміж себе ми і цей новий храм звемо «сторожкою», в цій назві є щось особливо рідне і близьке.  

Спорудження «Адмінбудівлі», як і решта будівельних робіт, що відбувались у храмі останніми роками, виявилось  окремою історією. Тому, забігаючи в хронології подій наперед, говоримо про це.

- Думки про будівництво нового приміщення давно мене хвилювали. Та, зважаючи на наші можливості, втілювати їх у життя все не наважувались. Але ж Господь краще знає, коли що управити, -  продовжує він.

Якось у розмові з причтом храму отець Сергій таки озвучив свої думки. А Господь поклав на серце кожному по його силі, можливостях і вміннях. Клопітлива староста храму Антоніна Іллівна знайшла в Угроїдах дерев'яну хатину, що продавалася за доступною ціною. Цю будівлю взимку  розібрали, пронумерували балки, щоб потім в тій же послідовності спорудити з них будинок, перевезли матеріал на подвір'я храму, щоб чекав свого часу. А потім, на початку весни 2007 року, єдиним можливим для громади і вже перевіреним часом способом гуртового «народного будівництва» почалось зародження життя нової будівлі. Самотужки викопали фундамент, вивели стіни: спочатку з дерева, потім цеглою обклали, потім дах; все поетапно, як і має бути у будь-якому будівництві, та лише за кожним з цих етапів будівництва вистачало своїх випробувань і переживань.

- Це було не просто, - розповідає отець Сергій, - Що могли самі робити, тут проблем було менше, та  коли була потрібна рука майстра – натикалися на проблеми. Траплялося, що майстри не завжди якісно виконували свою роботу, бо самі  розумієте, які кошти ми могли їм запропонувати. Багато чого приходилось не лише робити самотужки методом спроб і помилок, а що гірше – переробляти після інших. Так і з решетівкою сталось, і з штукатуркою, і з підлогою…Та з часом, як кажуть, набивши руку, якось воно робилося, зробивши ж, самі дивувалися: як?

І отак кожного разу, втілюючи в життя задум Творця, виконавці Його волі не переставали дивуватися, як їм це вдалося. Лише Господу відомо, як Він все управляв, посилаючи на кожне з питань, що виникали,  шляхи і засоби їх рішень.

- Ось дивіться, наші дівчата глину  місять, щоб мазати стіни, - отець Сергій показує фото, на якому жінки ногами місять глину. «Дівчата» - так люб'язно він називає тих, хто завжди готовий підставити своє сильне і  надійне, хоча і жіноче, плече. Бо ніде правди діти, основна маса парафіян, як і у більшості сільських приходів, жінки пенсійного віку. – Можна сказати, що більшість будівельних робіт якраз з ініціативи та руками цих  «дівчат» і зроблена, - з особливою теплотою в очах говорить він.

 Будівництво нового приміщення почалося у 2007 році, а вже в жовтні 2010 року новий храм привітно відкрив свої двері для парафіян.

…У світле вікно класу заглядає сонце, заливаючи зимовим сяйвом подвір'я храму. Якусь мить дивлюся через вікно на храм, який добре знаю вже кілька років. Та чомусь сьогодні він здається мені зовсім іншим: особливо величним і статним. На фоні сніжно білої ковдри він гордо тримає свої білосніжні стіни, ніби сперечаючись з природою у  білизні. Ніби розчиняючись у небесній синяві, дах храму увінчує високий купол небесного кольору. На іншому шпилі даху піднімається дзвіниця, з вишикуваними в ряд дзвонами. А переді мною на столі фото, на яких я бачу зовсім іншу будівлю.

- Певно, перше враження, яке викликало знайомство з храмом, було жахливим? – запитую у отця Сергія.

- Та ні, навпаки, - навіть не задумуючись відповідає він, - Він викликав у мене відчуття величі. До Угроїд я півроку був у Юнаківці, де храм ютився у пристосованому приміщенні, а тут був справжній храм, де відчувався молитовний дух – це вразило. А жах таки відкрився, але  дещо пізніше.

І почалася розповідь: цікава, емоційна, часом навіть дивна…Від почутого довго залишаюсь під враженням…Думаєте, історія – це календарні дати? Ні, історія – це, в першу чергу, люди, це думки і дії, це емоції і переживання, історія - це життя.

Історія відновлення Іллінського храму – це історія життя Православної громади у нашому сучасному, часом хворобливому, часом скупому і байдужому суспільстві. І кожен день цього життя наповнений своїми випробуваннями і, поряд з цим, переплетений дивом, яке Господь являє нам у, здавалося б, звичних повсякденних справах.

Як все починалось…

Початок служіння отця Сергія в Іллінському храмі припадає на зиму 1996 – 1997 року. Сніг і мороз, дощ і вітер, на що була багата тогорічна зима, відкрили весь спектр проблем будівлі храму, а їх, як виявилось, не бракувало. До облуплених стін та відсутності купола і дзвіниці додалося ще й те, що в храмі не було опалення, світили дірками вікна та прогиналася під ногами трухла підлога.

- Добре запам'яталась перша служба у храмі, - продовжує розповідь отець Сергій. – Це було одразу на другий день після мого приїзду в Угроїди .  1 грудня 1996 року - перший день зими: мороз на вулиці, мороз і у храмі. Престол у вівтарі накритий двома скатертинами, наспіх сколеними булавками. Неподалік престолу величезна груба, наповнена сміттям, з виведеною кудись у вікно трубою. Стелю вівтаря покриває багатолітня павутина. Внутрішня частина храму створювала камерне враження бо давалося взнаки погане освітлення. Амвон скрипів і прогинався під ногами, бо, як виявилось, коли у 30-ті роки храм переобладнували під клуб, на місці амвону зробили оркестрову яму, яку потім наспіх забили якимись дошками, що мало нагадували підлогу.  Все це створило гнітючий настрій… Та почалося богослужіння, пройняв душу церковний хор, як для сільського приходу він вразив сильним і злагодженим співом. Помітно потеплішало на душі, але зовнішній холод таки пройняв до кісток.

90-ті роки - економічно нестабільний час, який пам'ятається сучасникам невиплатою заробітної плати, відключенням електроенергії, відсутністю якісних товарів, як будівельних, так і церковних. Все це поглиблювало проблеми господарського характеру, що дедалі яскравіше вимальовувались та все густіше скупчувались навколо храму.

- Само собою проблеми класифікувались за важливістю значення, і тим, що потребувало негайного вирішення. Повстала задача придбання церковного приладдя, без чого неможливо було звершувати богослужіння, бо в храмі не було практично нічого, а те, що і знайшлося, мало жалюгідний стан. Потребував ремонту і вівтар - розповідає отець Сергій, - А потім відбулись перші парафіяльні збори, які до всього відкрили ще й те, що наша громада мала давні фінансові борги перед єпархією за церковний товар.

Підходила тепла пора року, з чогось треба було починати. То ж і почали з головного.

- Поступово розрахувались з боргами єпархіальними. Але ще довго продовжували жити в борг, позичали гроші у людей, щоб щось робити у храмі, бо парафіяльних  коштів катастрофічно не вистачало, прихожан було мало, та й час був фінансово нестабільний. У 1997 році провели косметичний ремонт вівтаря, розібрали грубу і збудували замість неї тимчасову пономарку. В одному із засмічених кутів знайшлося дуже старе Євангеліє з обдертою палітуркою, очевидно вона представляла цінність, що піддалась такому варварському відношенню. Дякувати Богові, власними силами Євангеліє вдалося відновити. А далі всі заощадження витрачали на придбання церковного приладдя. У 1998 році придбали Євхаристичний набір, потім - пошили облачення для Престолу і Жертовника. Поступово замінили дерев'яні підсвічники на металеві. Отак і жили.

 Про початок серйозних ремонтних робіт тут поки що не мріяли. Та весна 1999 року додала нових фарб до палітри вже знайомих нам кольорів. Почала текти стеля, та так, що під час дощу біля центрального аналою прихожани по-черзі підставляли посуд, щоб збирати воду, бо саме там були найпроблемніші місця. Це змусило серйозно задуматись про ремонт даху. 

- У 1999 ризикнули вперше пробратися на дах, картина, яка відкрилась нам під час цієї «вилазки», підтвердила, що зволікати далі нікуди. Ще трохи, і дах рухне на підлогу, бо трухлі балки ледь трималися на ржавих кріпленнях. Щось якось трохи прикріпили,  щось до чогось прикрутили, іншими словами це не назвеш, але в чому ми були впевнені точно, що ця конструкція довго не протягне,  час прийшов задуматись про капітальний ремонт даху, - ділиться спогадами настоятель.

Але що думати, з чого починати, де брати кошти, ні настоятелю, ні прихожанам було невідомо. Бо не було нічого окрім храму та бажання його зберегти. 

Купол

Думаю, що кожен, хто бував у Іллінському храмі, не залишився байдужим від його внутрішньої оздоби. Купольна частина уособлює собою небо, по якому розсипані зірки та рівненьким рядочком вишикувались херувими. В будівлі заввишки більше п’ятнадцяти метрів повністю перештукатурені всі стіни, відреставровані розписи. Але так було не завжди.

Розповідь настоятеля про спорудження куполу власними силами справила на мене глибоке враження. Все це чимось нагадувало на політ у космос на власноруч виготовленій повітряній кулі.

Можливо хтось, читаючи ці рядки, подумає, що ж там такого героїчного, зараз маса технологій, майстрів і можливостей, плати кошти, і все. Зараз – так, а у той час кінця 90-х– проблематично. По-перше, більше ніж столітня будівля, і яке навантаження вона витримає – невідомо. По-друге, Угроїди – це глуха периферія, де немає багатих меценатів, тому, слово «кошти», як і для більшості сільських приходів, тут майже іноземне, та і місцевих майстрів, які взялися б за таку роботу, теж не було. З іншого ж боку, ця історія є яскравим прикладом того, що з Господнім благословенням і допомогою немає нічого неможливого.

Відліковою точкою у будівництві купола в Іллінській громаді став 2000 рік. Тоді була виготовлена проектно-кошторисна документація на його будівництво, тоді і почали збирати необхідний матеріал.

Поряд з цим у 2000 році тут вдалося провести капітальний ремонт притвору та підсобних храмових приміщень, зробити косметичний ремонт у Вівтарі, відремонтувати приміщення недільної школи і Хрестильні, та зробити капітальний ремонт сходів північного та центрального фасадів. В цьому ж році Наумівський спиртозавод допоміг спорудити  тимчасову дзвіницю.

- До цього часу пристрій, який слугував дзвіницею, навіть тимчасовою дзвіницею важко було назвати. Та були раді й тому, що мали. Новоспоруджена тимчасова дзвіниця по звуку вже більше нагадувала дзвони, за які слугували різні металеві балончики, - отець Сергій підкріплює сказане фотографіями тогочасної дзвіниці. – Також у 2000 році ми встановили в храмі «буржуйку». Дерева, що росли на території храму випиляли, це дало змогу запастись дровами, тому настав час подумати і про опалення, отак і служили.

У 2001 році продовжили збір необхідного для будівництва куполу матеріалу та зайнялися ремонтом амвону, бо вже були випадки, коли зовсім трухла підлога провалювалась під ногами. Також однією з визначних подій 2001 року отець Сергій називає виготовлення нового Престолу та Жертовника.

- У 2001 році було прийняте рішення про виготовлення справжніх Жертовника і Престолу, бо до цього часу ми так і служили на пристосованих, тих, що передались нам у спадок, - пригадує настоятель. – А їх освячення планували приурочити до 155 річчя храму, що мало бути вже у наступному, 2002 році.

У 2002 році, у свою 155-ту річницю Іллінський храм переживав непростий час, складним цей рік видався і для громади, бо саме тоді й відбулося будівництво купольної частини храму.

- Будівництво куполу вважав справою всього свого життя, бо це видавалося надто нереальним. Думав, якщо нам вдасться його зробити, то головну задачу, пов'язану з будівлею храму, ми виконаємо сповна, - посміхається отець Сергій.

Але, як виявилось, за Господнім замислом все мало бути зовсім інакше, будівництво куполу було не завершенням, а стартом у тривалій і складній роботі по капітальному відновленню святині.

Одну з ключових ролей в початку цього процесу було відведено відіграти Криваничу Михайлу Стапановичу – головному інженеру Наумовського спиртозаводу, одному з найактивніших прихожан Іллінського храму, а нині голові парафіяльної ради Наумівської православної громади, людині, яка керувала процесом більшості будівельних храмових робіт. З його легкої руки, будувати купол прибула бригада з Західної України. А розрахуватись з майстрами пообіцяв Наумівський спиртозавод.

Та лише казка скоро мовиться, справа ж робиться набагато довше. Майстри, які взялися за будівництво, таку роботу робили вперше. Дах швиденько розкрили, вигнали підкупольну частину з цегли, а далі процес зупинився… Каркас сфери куполу мав бути металевим, його замовили в обласній фірмі, а це додатковий час і додаткові  кошти. Бригада ж спеціалізувалася на роботах по дереву, могли зробити покриття куполу суцільним кровельним залізом, яке, до речі, встигли купити. Та коли побачили готовий каркас купола, зрозуміли, що з матеріалом помилились, і вирішили покрити сферу бітумною черепицею, яка на початку 2000-х лише починала завойовувати «будівельний ринок».  Ця робота для працюючої на будівництві бригади виявилася зовсім непосильною. А враховуючи те, що обіцяних Наумівським спиртозаводом коштів все ще не було, то їх будівельна «діяльність» була ними зупинена одразу з обох вагомих причин.

- Літо 2002 року було дуже дощовим. Уявіть собі, розкритий дах церкви і дощі. Аж згадувати страшно, - продовжує настоятель, відчулось, що перед його очами, як на стрічці кіно в одну мить знову промайнули події того року. -  Пригадую, серпень, грозовий ливень …приходжу до церкви, майстри «відпочивають» у сторожці, бо поставили ультиматум: без грошей далі не робитимемо нічого. ...Дощ водоспадом ллється в храм, брудними потоками стікає по стінах, знищуючи розписи, на підлозі більш як по кісточки води…Тоді я вперше в житті відчув, як болить серце.

Цей дощовий день отець Сергій пригадує як переломний момент у будівництві купола.

- Сяк-так воду зібрали… Безсонна ніч - маса думок. Сидіти і чекати далі обіцяних коштів вже не було сили, вирішив йти у Наумівку до директора спиртозаводу, щоб вирішити кінець-кінцем фінансові питання. Мабуть, стан мого розпачу був написаний у мене на обличчі. …Якось і кошти швидко знайшлись…Як часто в житті ми зустрічаємось з подібними ситуаціями, щоб щось зрушилось з мертвої точки, обов'язково необхідно довести ситуацію до критичної межі…шкода, що саме в цьому полягає наша  ментальність. А з іншого боку,  згадуючи це через роки, думаю, якби все складалося легко й просто, чи був би храм наскільки рідним для цих людей, які за час його відновлення злилися з ним в монолітний організм і встигли згуртуватися, створивши міцний фундамент нашій громаді?  Навряд чи… - продовжує настоятель. – Так от, отриманими коштами з бригадою майстрів розрахувалися і… розпрощалися. Тепер до всіх проблем, які виникли в ході будівництва, додалась ще одна: лишились з недобудованим куполом сам на сам. Що робитимемо далі, поки й самі не знали… Потім була ще одна бригада охочих попрацювати, це вже сумська. Та й з ним не склалося, по-перше вони теж до цього не працювали з  бітумною черепицею, а коли зрозуміли об'єм своєї роботи і те, що діватись нам практично нікуди, вдвічі підняли ціну за роботу, що для нас було нереальним. То ж, закінчували ми будівництво останніми,  холодними днями листопаду і власними силами. Зима наступала, вже й першим снігом дах припорошило, тому час не чекав. Працювали без відпочинку, а щоб не гаяти часу, навіть додому не ходили, в храмовій сторожці і жили. Якось опанували технологію, а до кінця роботи й досвід здобули, за два тижні купол був готовий.

 8 листопада у храмі встановили нові Престол і Жертовник, їх освячення було дійсно знаковим: дах храму вкритий брезентами, внутрішню частину храму «доповнюють» будівельні спорудження, надворі поривчастий холодний осінній вітер, від якого у храмі зникло світло. Та тільки архієрей  закінчив освячення, як світло увімкнулося. Це було зворушливо, вже й холод не відчувався, стало особливо затишно і тепло… А рівно через місяць,  у суботу 8 грудня встановили купол на дах. Як завжди, вийшло це у нас не з першого разу, - посміхається отець Сергій, - До того часу перший сніг вже розтанув, було по-зимовому холодно, але не сніжно. Купол встановили з другої спроби, з другої спроби встановили і хрест на куполі. І тільки-но закінчили роботу, як пішов лапатий сніг. Певно, Господь чекав, коли ми упораємось. А наступного ранку,  у неділю 9 грудня вдарив справжній зимовий мороз. Купол встановили, утеплили мішками з соломою, та так і лишили до весни, бо вже ні морально, ні матеріально, ні фізично, ні за погодних умов далі продовжувати будівництво вже не могли. Ось таким був наш перший досвід серйозного будівництва, а далі вже все йшло накатаною колією. Як завжди, з першого разу мало що вдавалося, та й до цього звикли, зрозуміли, що Господь, випробовуючи, додає сил та посилає людей, за допомогою яких можна знайти вихід з будь-якої ситуації.  

…Якусь мить він дивиться у вікно на храм, а в моїй уяві жваво вимальовуються події того часу. Я теж дуже добре пам'ятаю і те дощове літо, і ту зиму. Та, живучи майже поряд, вони у мене були далекі від цих людей, і цього храму, які зараз стали невід'ємною частиною мого життя. І, що зовсім прикро, як у більшості представників молодого покоління, далекими вони були у мене і від Бога, стало соромно і сумно...  

У лютому 2003 року в Іллінській громаді відбулись парафіяльні збори, на цих зборах обрали старостою храму Антоніну Іллівну Кузнєцову, яка несе цей Богом даний їй послуг і до цього часу. Саме з її приходом отець настоятель пов'язує активізацію будівельної діяльності у громаді. Життєвий досвід Антоніни Іллівни та її здатність спілкуватись з людьми зробили і продовжують робити свою неоціненну справу.

У 2003 році завершили будівництво куполу, а у 2004 році розпочали нові будівельні роботи: з південної частини вівтаря спорудили справжню пономарку з ризницею, замінили вікна у храмі. У 2005 році спорудили дзвіницю та зробили капітальний ремонт західного фасаду храму, замінили огорожу, паралельно, в цьому ж році розпочали будівництво нової будівлі з храмом-хрестильнею, який вже у 2010 році привітно відчинив двері своїм першим відвідувачам.

І з кожним наступним роком храм та прилегла до нього територія відбудовувалася і оновлювалася, повільно, але впевнено набуваючи дедалі свого сучасного вигляду. А у 2013 році наважились на капітальний внутрішній ремонт основної храмової святині.

- Після завершення будівництва куполу, дзвінниці храму, та інших храмових будівель… стали думати про капітальний внутрішній ремонт основної святині. Понівечені часом і дощами стіни просто благали про допомогу. Та наважитись на це було надзвичайно складно. Внутрішній ремонт  храму – це ж як операція на серці. Адже мова йде про святу, намолену довгими роками Святиню, тому поряд з проведенням ремонтних робіт необхідно було зберегти стиль храму, а головне, не зруйнувати накопичений за довгі роки  молитовний дух, - говорить отець Сергій. - Об'єм робіт був досить великим і складним для виконання, потребував спеціальних вмінь, а головне, коштів. У нас не було ні першого, ні останнього. Але, з Божою допомогою, та дякуючи небайдужим людям, те що планували, ми зробили…

- То тепер вже прийшов час відпочити від будівництва? - запитую.

Отець Сергій посміхнувся, і стало зрозуміло, що планів таки вистачає. Вже потребують хоча б косметичного ремонту десятилітні купол і дзвіниця,  є думки замінити підлогу, багато хочеться зробити по ландшафтному дизайну території. А це говорить про те, що храм не лише існує, він - ЖИВЕ.

Простому перехожому, який вперше потрапив сюди, важко усвідомити і зважити весь об'єм і всю складність роботи, яка була зроблена тут за роки відновлення святині. Але безперечно кожен відчуває на собі особливий дух віри і любові, яким випромінює все, що є у храмі і навколо нього.

…Повертаючись додому, довго залишаюсь під враженням розмови. Душу переповнювали протилежні відчуття: смутку і жалю за минулий режим і наше виховання, та, поряд з тим, гордості і радості за те, що в наш непростий час ще є місця, де зустрічаються люди справжні, відверті, щирі, чисті душею, які здатні дбати не лише про задоволення своїх власних потреб, а навпаки, не шкодуючи власних сил і коштів трудитися, віддавати свої вміння і свій час в славу Божу для майбутніх поколінь.

Будівництво купола.

Заміна вікон.

Будівництво пономарки з ризницею.

Дзвіниця.

 

Вхідна брама.

Реставрація фасаду.

Іконостас.

Будівництво малого храму.

Внутрішній ремонт храму. Реставрація розписів.

Вторник, 13.11.2018, 08:40
Приветствую Вас Гость

Форма входа

Категории раздела

Епархиальные новости [22]
Новости приходской жизни [290]

Календарь

«  Ноябрь 2018  »
ПнВтСрЧтПтСбВс
   1234
567891011
12131415161718
19202122232425
2627282930

12 ноября 2018 г. (30 октября 2018 г. ст.ст.), понедельник.

Седмица 25-я по Пятидесятнице. Поста нет. Сщмч. Зиновия (икона), еп. Егейского, и сестры его Зиновии (икона). Апп. от 70-ти Тертия, Марка (икона), Иуста и Артемы. Сщмч. Маркиана, еп. Сиракузского. Мц. Евтропии (икона) Александрийской. Мц. Анастасии (икона) Солунской. Св. Стефана (икона) Милютина, короля Сербского, брата его Драгутина (икона) и матери их Елены (икона) (Серб.). Сщмч. Матфея диакона. Обретение мощей свт. Агафангела исп., митр. Ярославского. Озерянской иконы Божией Матери. 2 Сол., 274 зач., I, 1-10. Лк., 59 зач., XI, 29-33.

Друзья сайта

  • Українська православна церква
  • Портал Православная Сумщина
  • Православная Сумщина (архив)
  • Официальный сайт Троицкого архиерейского собора г.Сумы
  • Встреча с Православием
  • Православный видеожурнал «Серафим»
  • Монастыри и храмы Украинской православной церкви
  • Хустская епархия
  • Краснопілля. Край Слобожанський
  • Православное общество "Азбука веры"
  • Статистика


    Онлайн всего: 1
    Гостей: 1
    Пользователей: 0

    Поиск