Миссионерство и просветительство

Главная » Миссионерство » Статьи

СЕСТРИ
21.01.2014, 16:45
Сотні років люди намагаються розгадати секрети довголіття та безсмертя, однак похвалитися міцним здоров’ям може мало хто. Сестри Дар’я Андріївна Зражевська та Мотрона Андріївна Янкова з Угроїд цим ніколи не переймалися, жили з Богом в душі, кажуть, ніколи нікому не бажали зла, тим паче в житті зустрічали лише хороших людей.
 
Дар’ї Андріївні – 94 роки, її сестрі 89. У довгожительок, як для їх років чудовий слух, ясний розум, вони відкриті для спілкування. «Можемо впасти обличчям додолу, але духом – ніколи», - жартують бабусі. А ще у них феноменальна пам’ять, вони можуть годинами декламувати вірші, пам’ятають кожен день свого життя, хоча й хочуть забути страшні війни та голодомори.
 
- Дитинство наше пройшло у селі Старая Кривуша Воронезької області, - починає розповідь Мотрона Андріївна, - Важка доля випала матері, адже нас у неї було дев’ятеро. Батька розстріляли у 37-му, бо відмовився йти в колгосп. Пізніше від голоду у семирічному віці померла найменшенька сестричка. Потім війна забрала двох братів. Так з часом нас ставало менше й менше. Минулого року поховали найстаршу сестру Ксенію, яка зовсім небагато не дожила до свого сторіччя. Сьогодні залишились удвох. У народі кажуть, на майбутнє загадувати не слід, тож житимемо, скільки Господь відміряв. Хоча Дар’ї у дитинстві напророкували, що коли у юному віці її не забере вода, то буде жити довго.

Розливаючи чай та пригощаючи печивом, Дар’я Андріївна не без усмішки поринає в спогади. Мовляв, молода була, гаряча, тож коли у 1938 році гостювала на Далекому Сході, вирішила довести знайомим, що вміє гарно плавати, відтак, без вагань взялась дістатися іншого берега Амуру! І таки зробила це, проте не вгамувалась і попливла назад. Але виснажену дівчину підхопила сильна течія й понесла. З останніх сил вхопилася за щось під водою і трималася так, допоки не прийшла допомога. Та навіть тоді не надала значення пророцтву. Згадала про нього, коли почалася війна.
 
- Закінчила училище, жила у Москві, працювала вихователькою у дитсадках, - згадує Дар’я Андріївна, - 20 травня 1941 року приїхала у відпустку до сестер у Михайлівку, а за місяць почалася війна. Де потягом, де попутними автівками, де пішки таки дісталася Москви, працювала на збірці й упаковці мін. В магазинах з продуктів був лише корінь лепехи. Після того, як кілька разів на робочому місці втратила свідомість з голоду, знайомий порадив звернутися до військкомату, там саме набирали на фронт добровольцями дівчат. Вирішила спробувати, адже чула, що військовим принаймні хліб видають.

А вже незабаром зарахували її до 231 окремого зенітно-артилерійського дивізіону. Воювала під Ленінградом. Саме там Дар’я Андріївна відчула на собі вагу Перемоги, коли за півтора кілометри під постійним обстрілом носила на батарею важкі снаряди. Там, на фронті, збулося давнє пророцтво.
 
 - Одного разу вкотре потрапили під обстріл, - продовжує Дар’я Андріївна. – Відчула, ніби хтось по потилиці заїхав. Думала, подруга жартує, ще й зауваження їй зробила. Вже у землянці, коли зняла теплу військову шапку, побачила у ній шматок металу. До моєї смерті залишалися міліметри. Потім був ще один випадок, коли прийшовши з караулу, лягла відпочивати. В цю мить сержант, який мав мене змінити, перевіряв рушницю, та мабуть, випадкового нажав на спусковий гачок… Куля влучила в подушку і знову лічені міліметри врятували моє життя.

Війна для Дар’ї Зражевської скінчилися у 1945-му. Сьогодні вона з усмішкою пригадує, як після демобілізації у військкоматі заявила, що хоче працювати водієм тролейбуса, чим неабияк здивувала присутніх. Хоча нічого дивного, як для жінки, яка ще кілька років тому намагалася перепливти Амур! За кермо сісти так і не судилося, їй знову запропонували звичну для неї професію – виховувати дітей.

Жила у Москві, а згодом перебралася до наших країв, працювала в Угроїдському, Наумівському дитсадках. У сімейних альбомах бабусь поряд з численними грамотами та дипломами безліч дитячих фотознімків. То подарунки в знак вдячності колишніх її вихованців.

 

- Для дітей вона була найріднішою людиною, до кожного могла знайти підхід, - розповідає сусідка бабусь, член церковного причту Іллінського храму Наталія Григорівна Соляник. Навіть до лікарні її вихованці, йшли не з батьками, а вимагали присутності рідної виховательки. Ім’я Дар’я було важкуватим для дитячої вимови, тоді вона стала просто Дорою, нею залишається й сьогодні.

 

 

Бабуся, примружуючи очі, уважно слухає розповідь сусідки, після чого відкриває ще один секрет успіху і популярності серед дітвори.

- Вони часто просили, щоб почитала їм вірші. Дуже любила поезію, тому в запасі завжди були дитячі віршики, - розповідає Дора Андріївна. – А якось почула православну поезію ієромонаха Романа, яка відразу припала до душі мені і сестрі. Шкода, що поганий зір вже, а то б і сьогодні вірші вчили. Ви ось лише вслухайтесь у ці рядки: (і бабуся починає читати)

Без Бога нация- толпа,
объединенная пороком.
Или глупа, или слепа,
или, еще страшней - жестока.
И пусть на трон взойдет любой,
глаголящий высоким слогом,
Толпа останется толпой,
ПОКА НЕ ОБРАТИТСЯ К БОГУ.

 

Віра ніколи не полишала сестер. Згадують, красиву церкву біля будинку, до якої ходили всією родиною, як у їх обійсті часто зупинялися паломники на шляху до святих місць, як їх виховували у старих християнських традиціях. Коли ж після виходу на пенсію Дар’ї Андріївні запропонували стати старостою Іллінського храму, підійшла до цієї важливої місії по філософськи: оскільки є можливість принести користь громаді, вона мусить це зробити. Сьогодні вже й не пригадає, скільки років очолювала цю посаду. Тут же в храмі, поки вистачало здоров’я, у церковному хорі співала й Мотрона Андріївна.

 

 

 - Сьогодні не нарадуюсь тими змінами, які відбуваються в Угроїдському храмі, а тоді він знаходився не в найкращому стані. Якось стала на трухлу дошку та й провалися у підвал. Забилася. Встала й думаю, треба щось із цим робити, - сміється колишня староста. – Когось просити не стала, знайшла дубові дошки, замісила глини, кілька днів працювала, але ненадійну долівку таки замінила.

- А як же, пам’ятаю ті дубові дошки, ох і дебелі були, - усміхаючись підтверджує слова бабусі сьогоднішній настоятель храму отець Сергій і додає, що саме завдяки таким прихожанам, як сестри Дар’я і Мотрона, їх молитвам, пожертвам сьогодні Іллінський храм не впізнати. А ще в їх будинку тривалий час діяла церковна школа для дорослих.

Майже півтори години знайомства із бабусями пролетіти напрочуд швидко. Спогади, вірші, жарти і жодної згадки про хвороби. Про те, що кілька років Дар’ї Андріївні ампутували кінцівку дізнався вже на вулиці від сусідки Наталії Григорівни.
 
- Вона завжди сповнена оптимізму, буває, важко, сумно на душі, а зайдеш до них в будинок і все змінюється. Думаєш, якщо люди в такому віці із таким здоров’ям не впадають у відчай, то чого вже нам, молодшим, тоді нарікати, скаржитися на життя? - розмірковує Н. Г. Соляник.

 Сотні років люди намагаються розгадати секрети здоров’я та безсмертя, однак похвалитися довголіттям, а тим паче здоров’ям може мало хто… Мотрона Андріївна Янкова формулу вбачала в рядках ієромонаха Романа:

Мы засорили суетой
И головы, и души
И видим-слышим только то,
Что жаждем видеть-слушать.
И всё идет наперекос,
И жизнь копейкой стала,
Забот и дел не мерен воз,
А нам всё мало, мало.
И только охаем-кряхтим,
А жизнь всё хуже, хуже,
Расстаться с возом не хотим
И надрываем души.
А нам понять бы навсегда,
Чтоб не жалеть о многом:
На свете есть одна беда —
Не повстречаться с Богом.
 

…Її не стало через кілька днів після нашої зустрічі. Вона пішла назустріч Богу, назустріч батькам, братам і сестрам. Цей знімок востаннє зафіксував бабусь разом. На долю дев’яносточотирирічної Дар’ї Андріївни випало чергове випробування, випробування самотністю. «Мені все життя траплялися лише хороші люди», - часто повторювала вона під час розмови. Маю надію, що серед таких людей вона знаходитиметься завжди, а головне – у неї є те, чого немає більшість людей - Бог у душі.
Олександр Моцний
За матеріалами сайту: http://krasnews.at.ua

 

 

Категория: Статьи | Добавил: Администратор
Просмотров: 614 | Загрузок: 0 | Рейтинг: 4.0/4
Всего комментариев: 0
Добавлять комментарии могут только зарегистрированные пользователи.
[ Регистрация | Вход ]
Четверг, 11.08.2022, 05:18
Приветствую Вас Гость

Форма входа

Категории раздела

Расписание работы церковных школ [2]
Статьи [25]

Календарь

25 февраля 2022 г. (12 февраля ст.ст.),пятница

Седмица мясопустная.

День постный. Разрешается рыба.

Иверской (икона) иконы Божией Матери. Свт. Мелетия (икона), архиеп. Антиохийского. Свт. Алексия (икона), митр. Московского и всея России, чудотворца. Свт. Мелетия, архиеп. Харьковского. Прп. Марии, именовавшейся Марином, и отца ее Евгения. Свт. Антония, Патриарха Константинопольского. Прп. Мелетия Ипсенийского. Утр. - Богородицы: Лк., 4 зач., I, 39-49, 56, или свт.: Ин., 36 зач., X, 9-16 . Лит. - 2 Ин., 75 зач., I, 1-13. Мк., 68 зач., XV, 22, 25, 33-41. Богородицы: Флп., 240 зач., II, 5-11. Лк., 54 зач., X, 38-42; XI, 27-28. Свт.: Евр., 335 зач., XIII, 17-21. Лк., 24 зач., VI, 17-23 .

Друзья сайта

  • Українська православна церква
  • Портал Православная Сумщина
  • Православная Сумщина (архив)
  • Официальный сайт Троицкого архиерейского собора г.Сумы
  • Встреча с Православием
  • Монастыри и храмы Украинской православной церкви
  • Хустская епархия
  • Православное общество "Азбука веры"
  • Статистика


    Онлайн всего: 1
    Гостей: 1
    Пользователей: 0

    Поиск