Неповторна своєю красою весна! Це час, коли омита дощами земля радіє теплим промінчикам яскравого сонечка, а голубінь небес наповнюється пташиним співом. Природа оживає, радіє сонцю і щедро віддячує йому за тепло різнобарвним килимом квітів та яскраво зеленим листям на деревах.

Як і все навкруги, поступово пробуджується від зимового сну територія Іллінського храму.  На деревах бубнявіють бруньки, на клумбах з'являються первоцвіти. Взагалі територія храму заслуговує особливої уваги. В залежності від пори року вона змінює забарвлення, завжди дивує спектром і вишуканістю  палітри кольорів. Милує око різнобарвний килим портулаку, вражає помпезністю різноманіття гордовитих троянд, ваблять самобутньою красою і теплом маминих рук терпкі чорнобривці та майори, сором'язливо схиляють свої золотаві голівки ніжні ромашки. А поряд, вже починають заявляти про свої права висаджені минулоріч кущі декоративного самшиту, ялівцю, туї, розправляють назустріч сонцю свої віти екзотичні катальпи та кущі спіреї.

Це рукотворне диво створене руками прихожан храму.

Але ж повернімось до весни. Весна! Цієї пори аж ніяк не хочеться сидіти в будинку, бо все навкруги вабить свіжим ароматом весняного повітря і запрошує на вулицю.

Мабуть, не знайдеться в світі того, хто був би байдужим до весняного пробудження природи, і цілком ствердно готовий заявити: Я не люблю весну! Весну люблять всі! І кожної нової весняної пори ми знову й знову захоплюємось і дивуємось довершеністю творіння Господа – оточуючою нас красою. З зернини виростає колос, з бруньки народжуються фрукти, з насінини – овочі. Наскільки досконалим створив цей світ Господь! Нам лишається тільки дбати про оточуюче нас навколишнє середовище.

Тому, весна – це час, коли треба потрудитись, щоб краса оточуючого нас світу не лише милувала око, а розквітала і примножувалась.

Сніг з землі – початок гарячої пори для сільських мешканців. Слово «присадибна ділянка» в декого викликає бурхливий потік позитивних емоцій, а інших вганяє в депресію. Адже тепер доброго півроку необхідно приділяти увагу цьому земельному «скарбу», а все літо випробовувати своє терпіння в нерівній боротьбі з короладським жуком.

Певно, весна таки справила своє глибоке позитивне враження, бо, як бачите, коли починаєш про неї говорити, мимохідь захоплюєшся. Адже мова мала йти не лише про природу, а й про тих, хто про неї дбає.

У народі говорять, що весняний день – рік годує. Тому одна справа упорядковувати територію біля своєї домівки, зовсім інша – потрудитись в громадському місці. Для цього необхідно лишити свої особисті справи, поступитись власним інтересам і присвятити час загальному, громадському, а інколи - чужому.

Знаючи не з чуток особливості життя Іллінської православної громади, можна запевнити, що прихожани аж ніяк не вважають храм чужим. Бо будь-якої пори і в будь-який час готові прийти і з непідробним натхненням потрудитись тут во Славу Божу. Так свого часу на території храму замість старої сторожки з'явився новий храм - хрестильня, так над церковним дахом виросли купол і дзвіниця, так відбувся капітальний внутрішній ремонт храмового приміщення, так тут відбувається все.

Щоб пересвідчитись, що це не пафосний піар і не реклама, краще просто одного разу відволіктись від своїх найнагальніших особистих проблем, яких ніколи не меншає, а, навпаки, як в геометричній прогресії, замість однієї обов'язково виростає дві, і пересвідчитись на власні очі, відвідавши Іллінський храм. Бо краще ж раз побачити, ніж сто разів почути! Хіба не так? А поряд з цим, присвятити один день тижня служінню Творцеві, як і заповідав Господь.

 Останній березневий понеділок - 31 числа, небайдужі прихожани  Іллінського храму провели на упорядкуванні його території. Наперекір інтернет-прогнозу про ймовірний холод та опади, погода порадувала сонячним теплом. Певно, Господь, зваживши на добрі наміри прихожан потрудитись на території храму, подарував теплий і погожий день.

Хто трудився біля господарських приміщень, хто висаджував декоративні саджанці дерев та кущів, кому дістались квітники, а хто й порався на кухні, щоб нагодувати всіх трудівників обідом. Загалом, роботи вистачало всім.

Попрацювали на славу й розходились по домівках переповнені приємним почуттям зробленої доброї справи та позитивом від спілкування з однодумцями.

Приходська традиція весняних толок не обмежується одноденною "акцією". Ще не один раз трудівники зберуться на території храму, щоб вшанувати своєю працею цей ковчег спасіння та засвідчити цим свою віру і безмежну любов до Бога.

(Використано фото з цьогорічної толоки та фото архів толоки 2013 року)