Відомо, що життя вимірюється не кількістю прожитих днів, а кількістю моментів, які запам'ятались. Особливо пам'ятною для юних прихожан Іллінського храму, що в Угроїдах, виявилась субота 29 червня, адже цього дня вони брали участь у хресній ході з Пряжевською іконою Божої матері, що проходить щорічно в с. Миропілля. І для більшості з дітей ця подія їх в житті відбувалась вперше.

Перетнула десятилітній рубіж історія відновлення хресних ходів з Пряжевською іконою Божої матері. З кожним роком цього дня Миропілля збирає все більше і більше гостей. Серед паломників можна зустріти як глибоко віруючих християн, так і тих, які приїздять сюди вперше, як-то кажуть за для «спортивної цікавості». Але, побувавши в середовищі хресного ходу хоча б одного разу, більшість стає постійним його учасником.

Хоча в літній час заняття в дитячій духовно-просвітницькій школі Іллінського храму «на канікулах», та все ж для поїздки на хресний хід довго вмовляти школярів не довелося. Всі одноголосно виявили бажання побувати на цьому особливому православному заході.

Того дня Миропілля зустріло дітей численною кількістю транспорту, який звідусіль звозив паломників до Свято-Миколаївського архієрейського монастирського подвір'я – місця початку хресного ходу. Місцеві жителі стверджують, що від Миропільського монастиря до кордону з Росією, де місце зустрічі Святині, не багато – не мало, а сім! кілометрів.

Порахувавши дорогу і в зворотному напрямку, паломницька відстань складає чотирнадцять кілометрів, а якщо врахувати літню спеку, дорожній пил і відсутність по дорозі туалетів, то ця відстань може візуально збільшитись ще вполовину. Тому нас - вчителів Угроїдської церковної школи - найбільше хвилювала проблема фізичного навантаження, яке в будь-якому разі прийдеться відчути на собі дітям. Таке собі випробування на силу духу, яке мало б визначити для нас глибину дитячої Віри і дати відповіді на багато інших питань, з'ясувати які в обставинах рядових уроків важко.

Монастирські дзвони сповістили про початок Ходу і численний натовп, очолюваний священством, вирушив до російського кордону зустрічати Святиню. Влаштувавшись майже в «голові» колони, діти весь час намагались не відставати. Хто бував учасником Миропільського хресного ходу той знає, що темп, з яким паломники рухаються в колоні, досить швидкий, і тому, щоб не відставати, треба мати або відповідну фізичну підготовку, або певне духовне переконання.

Як виявилось, у наших вихованців вистачило і того, і іншого, бо дорога до кордному нам підкорилася менш ніж за годину. Зустрівши Святиню, «на одному подиху» наші паломники здолали і зворотній шлях. Певно, що втомились, але не зізнавались, без перебільшення в дитячих очах світилась іскорками гордість за справді не дитячу витримку. Особливе враження справило відчуття багатотисячного натовпу, а саме укріпило віру в те, що в цьому світі є люди, які живуть такими ж цінностями, якими живеш ти.

Принесену ікону встановили в Миропільському монастирі і весь натовп вишикувався в довгі черги, щоб прикластись до Святині. На щастя, і нам вдалося підійти до ікони. Після чого, відновивши фізичні сили монастирською трапезою, з відчуттям завершеної справи юні паломники вирушили додому.

Як то кажуть, легко казка розповідається, та не легко справа робиться. Господь таки ще раз перевірив юних паломників на твердість духу. Скорочуючи шлях, з Миропілля в Угроїди ми поїхали польовою дорогою. Але наше бажання дістатись додому швидше виявилось для нас справжньою пасткою.

Дощ, який хвилинами пройшов полосою, зробив свою справу, геть розмивши ґрунтову дорогу, якою ми рухались. Потому на шляху на нас вже чекала місцина, перетнути яку було можливо лише повітряним шляхом.

Та навіть ця дорожня пригода не зіпсувала настрій дітей, а навпаки – дала старт для вибуху нових позитивних емоцій. Діти навипередки весело і завзято кинулись визволяти свій транспорт з грязьового полону, і таки успішно! Бо ніщо не згуртовує так колектив, як спільна боротьба з труднощами. Щоб вдома батьки змогли впізнати своїх дітей, довелося зупинитись біля Петрушівського ставу.

Змивши дорожній бруд на березі водойми, весела компанія школярів повернулась в рідне село.

По домівках розходились задоволені і щасливі, як завжди, з новими спільними планами на недалеке майбутнє.

За допомогу в організації паломницької поїздки вихователі Іллінської духовно-просвітницької школи щиро вдячні настоятелю храму в с. Грабовське отцю Сергію, Грабовському селищному голові Стадніченку В.І., депутату Сумської обласної ради Чигринцю В.П. та приватному підприємцю Гриві С.М.