«Прикро, що багато моїх однолітків живуть, думаючи лише про задоволення своїх примітивних потреб, і не замислюються над тим, до чого необхідно прагнути… У кожного завжди є право вибору. Я свій вибір зробив»

15 років – це час бурхливої юності. Це час, коли в жилах вирує кров, наповнена бульбашками емоцій, а на оточуючий тебе світ дивишся через рожеві окуляри романтизму. Це час безмежних мрій і бажань, а ті, що не розділяють твоїх захмарних поглядів, автоматично потрапляють в «спам», бо в стосунках з оточенням впевнено випирає «хто не з нами – той проти нас!»  Хто спробує стверджувати, що це не так, певно, просто не хоче пригадувати себе в такому віці.

Знайомство з юним послушником Іллінського храму Романом Глуховим руйнує цей укорінений стереотип.

Роману - 15, вісім з яких він є послушником олтаря. В час, коли його однолітки від великої любові до себе  ніжать себе на вихідних до обідньої пори під одіялом, він з 8 ранку вже на богослужінні, не рахуючи того, що від місця, де він проживає, до храму добрих півгодини ходу.

В своєму п'ятнадцятирічному віці його думки не обмежуються емоційністю сьогоднішнього дня, його роздуми про Бога і про вічне життя.

«Вперше я переступив поріг храму з батьками. Потім богослужіння відвідував разом з дідусем. Я дуже любив свого дідуся, тому прагнув брати з нього приклад в усьому», - ділиться Роман.

…Маленького хлопчика, що систематично відвідує богослужіння,  не помітити в храмі неможливо. Отак одного разу, коли під час молебню Роман стояв в храмі неподалік тогочасних послушників, з дозволу отця Сергія йому дали потримати кадило. Радості не було меж!

- Я тоді так радів, як, здається, ніколи раніше! Це було відчуття цілковитого щастя, - з щирим вогником в очах говорить хлопець.

Саме цей вогник не обійшов пронизливого  погляду отця Сергія. Потім цей вогник запалив в юному серці віру і відкрив йому двері у Святая Святих - Роман став послушником олтаря.

Його не цікавлять розваги розбещеної сучасності. Насамперед, він цінує моральні якості в людях, завжди має і відстоює свою позицію. Його послідовність лягла в основу авторитету, яким він користується у однолітків.

- У кожного завжди є право вибору. Я свій вибір зробив, - стверджує юний послушник. І Роман розповів, як раз і назавжди усвідомив мудро поданий настоятелем урок життєвих цінностей. Зміст якого полягав у важливості вибору і обмежувався єдиним питанням:

- Чи можна водночас сісти на два стільці, які стоять по різні кути кімнати?

– Ні, не можна, - зрозумів Роман. І з підтримкою Господньою впевнено тримається обраного серцем «стільця».

- Нам все дозволено, та не все корисно, - цитує Роман глибину біблейських істин, що стали його  життєвою позицією та сформували поведінку.

Найбільше, що зараз турбує п'ятнадцятирічного юнака, це мир і спокій в державі та здоров'я рідних і близьких йому людей.

Дуже хотілося б, щоб час не змінив його цінностей, а вогонь віри, що горить в його серці, з роками лише міцнів. Щоб кожен крок життя наближав його до того, до чого він прагне - до вічності, а зміст життя завжди слугував прикладом для оточуючих людей.