«Головна задача релігійної діяльності полягає в приведенні людей до нормального духовного ритму життя, що слугуватиме заставою для майбутнього спасіння. Релігійне життя громади повинно бути якісним і ефективним, а для цього необхідно, щоб в духовному плані зберігалась загальна єдність віруючих і щоб всі Богослужіння проходили однодушно і з любов'ю».
Настоятель Іллінського храму протоієрей Сергій Зеленський
ВСТУП
«Християнства немає без Церкви», - писав на початку ХХ століття архієпископ Іларіон (Троїцький). Церква – це Христове Царство, куплене ціною Його крові, Царство, в яке Він вводить тих, кого вибрав Своїми дітьми і хто вибрав Його своїм Спасителем. Віра в Христа є каменем, що стає фундаментом духовної споруди, ім’я якій - Церква. У посланні до Коринфян апостол Павло називає общину Коринфу «спорудою», себе «будівничим», а «основою» (фундаментом) Христа: «бо ніхто не може покласти іншої основи, окрім покладеної, яка є Христос» (1 Кор. 3:11).
«Таїнством таїнств» Православної Церкви є Свята Євхаристія. Вона серцевина Церкви, її основа, фундамент, без якого немислиме існування Церкви.
Як навчає Православна Церква, єдиним істинним звершувачем Євхаристії є Сам Христос: Він невидимо присутній у храмі і діє через священика. Для православних християн Євхаристія – це сама Тайна Вечеря, яка щодня відновлюється Христом і неперервно продовжується в Церкві.
Від ХV століття в Святій Русі, про яку ми читаємо в літописах, кожна людина – і стара, і мала – знала вчення Христа, ходила до Церкви, де навіть грамоті навчали не інакше як по Псалтирі. Але в подальші часи з’явилися тенденції, що привели до духовної кризи, наслідком якої була катастрофа 1917 року і сімдесят років «вавилонського полону», коли сили пекла хотіли остаточно знищити саму пам’ять про Христа і винищити Бога із сердець людей. Люди знову стали такими, що «сидять у пітьмі» і чекають світла (Іс. 59:9). Тому перед пастирями стоїть завдання нести людям Слово Боже і хрестити в ім’я Отця і Сина і Святого Духа, рушити ідолів в закостенілих людських душах і на їхньому місці споруджувати храми Христу.
ПОЧАТОК
Грецьке слово ekklesia, що означає «церква», «зібрання людей», походить від дієслова ekkaleo – «закликати». Християнська Церква – це зібрання покликаних Христом, що повірили в Нього і живуть Ним. Але Церква - не просто спільнота чи співдружність людей, об’єднаних вірою в Христа. Зібрані разом, члени Церкви складають єдине тіло, неподільний організм. Через Таїнства, особливо через Причастя Тіла і Крові Христа ми єднаємося з Ним і стаємо в Ньому одним тілом. Возз’єднуючись з Богом через життя в Таїнствах, ми возз’єднуємося одне з одним, долаємо нашу звичну роз’єднаність і відчуженість, стаємо членами неподільного організму, зв’язаними між собою союзом любові.
Святі Отці радили регулярно приймати участь в Богослужіннях, тому що вони мають особливе значення у справі спасіння людини, просвітляючи її Божественним світлом. Богослужіння є щоденною духовною школою. Християнин, який регулярно відвідує церкву й уважно вслуховується в читання і спів, може навчитися всього «необхідного на поприщі віри». Крім того, Богослужіння є школою молитви, де відбувається зустріч з Богом. Кожна церковна служба, кожне молитовне слово може стати для нас зустріччю і дотиком до Живого Бога, якщо молимося уважно і зосереджено, якщо молитва церкви стає нашою особистою молитвою.
Ось чому духовна діяльність вважається головним стрижнем в житті будь якої релігійної громади. Та для того, щоб усвідомити її значення і суть спершу необхідно з'ясувати значення однієї з головних чеснот християнства – Віри.
Віра – це дар від Бога. Вона є універсальною властивістю людської природи і найважливішою складовою світогляду людини. Слово "віра" імовірно сходить до найдавніших індо слову "варатра" (мотузка, канат - тобто те, що зв'язує, з'єднує), через це в християнстві Віра визначається як поєднання людини з Богом. Саме поєднання і відбувається в молитві під час Божественної служби. Тому, цілком природно що показником «здоров'я» будь якої православної громади, є упорядкований ритм Богослужінь. Якщо Богослужіння відбуваються регулярно, в унормованому ритмі, то можна цілком ствердно говорити про те, що громада живе повноцінним здоровим духовним життям.
В радянські часи, «Державний комітет зі справ релігій» контролював періодичність служб, хрещень, сповідей і інших основних таїнств Церкви. Священнослужителям перешкоджали здійснювати регулярні Богослужіння, забороняли вимовляти проповіді, відкрито хрестити дітей. «Комітет» постійно тиснув на церковне керівництво стосовно призначень священиків на парафії. Їм не потрібно було, щоб парафію довгий час обслуговував один і той же священик, навколо якого гуртувалась громада. Не потрібно владі було, щоб на парафіях складались власні традиції церковного життя, не вітались навіть спроби громад зробити який-небудь ремонт в храмі. Отже, стан духовного життя релігійних громад за період атеїзму дуже постраждав, а в деяких місцевостях і зовсім зникли духовні осередки (руйнували або переобладнували церковні будівлі).
Дякувати Богу, православній громаді селища Угроїди в цьому сенсі пощастило. Незважаючи на те, що купол церкви і дзвіниця за часи радянської влади були зруйновані, а сам храм було переобладнано під селищний клуб, в цілому будівля храму збереглася, але устрій духовного життя самої громади постраждав.
Нині можна впевнено сказати, що Іллінська громада селища Угроїди живе з чітко упорядкованою системою Богослужінь. На заклик храмових дзвонів, щонеділі на Літургію, напередодні недільних служб (вечірніх), та в дні Церковних Свят, на спільну молитву для возз’єднання з Господом парафіяни поспішають в свій селищний Храм.
Але так було далеко не завжди…
ЧАСОПИС
Дванадцятилітня «німота» Угроїдського храму в радянські часи радянської доби з 1930 по 1942 роки негативно відзначилась саме на духовному здоров'ї православної громади. Приміщення храму було переобладнано в селищний клуб, влаштовано кінозал. І тільки у 1942 році в тяжкий воєнний час селищною громадою було прийнято рішення про відродження храму, як місця молитви.
По закінченню Великої Вітчизняної війни Храм вже не закривався і православна громада поступово починала своє нове життя. Та все ж таки перешкодою в питаннях відродження Віри стала загальна атеїстична політика СРСР. І головною проблемою для Парафії стала відсутність упорядкованої системи Богослужінь.
Однією з основних причин нестабільності в духовній діяльності громади, яка просліджувалась як в Богослужебному плані так і в самому спілкуванні прихожан, було втручання в церковне життя представників владних державних структур. Так, в період з 1945 по 1996 рік в Іллінському храмі селища змінилось 12 настоятелів, які, без виключення, були наїжджими. Священики приїздили в храм на Свята, інколи на вихідні. В будні дні люди були позбавлені участі духовника в їх особистому житті. Саме через це місцеві мешканці часто потайки запрошували священиків з ближніх приходів на поховання померлих, хрестили дітей, або сповідались і Причащались в інших храмах.
Середина 90-х років – це час, коли Держава і Церква перейшли з протилежних площин в паралельні. Хоча і продовжувалась політика відокремлення Церкви від Держави, свобода віросповідання була зафіксована в Конституції. Релігія перестала бути забороненою. Дякувати Богові, до Іллінського храму почали повертатися люди, але очевидним було й те, що робили вони це з пересторогою. Причиною тому було те, що в більшості своїй вони просто не орієнтувались навіть в простих церковних відносинах. Покоління тих, хто виховувався в релігійному дусі, відходило у небуття, нове ж покоління лише починало виривати коріння атеїзму.
Для унормування духовного життя Угроїдської православної парафії знадобився досить тривалий проміжок часу.
НАШ ЧАС
1996 рік можна занотувати як початок відносно нового життя парафії. Завдяки клопотанням віруючих, через півроку свого перебування на парафії, призначений 30 листопада 1996 року священнослужитель, отримав в селищі житло для постійного проживання. Цей факт відіграв значну роль у відродженні нового життя як храму, так і громади, і, в першу чергу, позитивно вплинув на практику звершення Таїнств та обрядів, надав можливість людям частішого спілкування зі священиком на хвилюючі їх духовні питання.
Спочатку в храмі не було чіткої нормованої системи Богослужінь. Схема Богослужінь на той час була наступною: Вечірня служба розпочиналась о другій годині по обіді, а Літургія – о 8.00 ранку. Сповідь приймалась зранку, а це впливало, при значній кількості сповідників, на саме Таїнство, знецінюючи Його духовну суть, робило Його, через обмаль часу, формальним. Також такий розклад, майже не міг влаштовувати сільське населення, тому що цей час припадає в сільській місцевості на порання по господарству. Дбаючи про нормальне функціонування храму, новий настоятель поставив перед собою першим завданням саме впорядкування Богослужбового ритму і опанування прихожанами основ Православної віри.
Вже на перших церковнопарафіяльних зборах, які відбулись 8 березня 1997 року, були вироблені чіткі напрямки в релігійній і господарській діяльності храму. Також було прийнято рішення направити всі зусилля Парафіяльної Ради на створення сприятливих умов для функціонування громади, що мало на меті залучити парафіян до певної упорядкованості в проведенні Богослужінь.
З часом поступово ритм Богослужінь впорядкувався і гостро постала наступна проблема - відсутність необхідних предметів Богослужбового вжитку. Деякі церковні речі зносились від часу, а деяких взагалі не було.
За радянські часи всі священики не мали права втручатися в господарську діяльність релігійної громади, всі придбання, грошові витрати і самі церковні працівники були під пильним наглядом влади.
Тому Іллінська громада навіть не мала можливості придбати необхідні предмети Богослужбового вжитку, також не було змоги проводити і ремонтні роботи. Тому, наступним кроком в житті громади стало створення відповідної матеріальної бази для проведення Богослужінь. Для її формування знадобився не один рік, пріоритети ж цього процесу вибудовувались як за нагальною потребою так і за фінансовими можливостями.
1997 рік в історії громади був ювілейним, Іллінський храм святкував своє 150 річчя. До цієї події Угроїдська громада готувалась з особливою відповідальністю і трепетом. До святкувань в храмі проводився внутрішній косметичний ремонт, в зв'язку з чим самі урочистості були перенесені на осінь і відбулись у жовтні місяці. В ознаменування того, що храм оновився, був відслужений чин малого оновлення храму. Це була найяскравіша подія того року, яка згуртувала прихожан і лягла в основу подальшого духовного життя. Інформація про святкування була тоді надрукована на сторінках єпархіального православного часопису «Православна Сумщина».
1998 рік проходив в закріпленні духовно-релігійних традицій. Помітно відтавали зачерствілі людські душі. В пошуках Істини люди починали повертатись до храму. Духовна діяльність парафії поступово унормовувалась, відповідно збільшуючи коло прихожан. Але проблеми господарського характеру не переставали протистояти позитивним зрушенням. Надзвичайно складною проблемою того часу було те, що храмове приміщення не опалювалось, це особливо гостро відчувалось у зимовий період. Були випадки, коли в період пекучих морозів відмінялось вечірнє Богослужіння.
Дякуючи Господу, знаходився вихід і з цієї ситуації. Як відомо, при храмі діяла духовно-просвітницька недільна школа, заняття якої проводились у сторожці, що розташовувалась на церковному подвір’ї. Так, довгими холодними зимовими вечорами в теплі і затишку, під грайливе потріскування дровець у грубці, для прихожан влаштовувались духовні зустрічі. На цих зустрічах разом зі священиком прихожани поступово, послідовно і детально розбирали Основи Православної віри. А це на початковому етапі воцерковлення людей було просто необхідним, допомагало їм вникнути в саму сутність Богослужіння і навчитись приймати в службі дієву участь.
1999 рік став роком, коли в Іллінському храмі виробився такий порядок Богослужінь, який існує і нині. Тепер в осінньо-зимовий період вечірнє Богослужіння починалось о 16.00, в літній – о 17.00, а Літургія о 9-й годині ранку. В цілому ж 1999 рік не визначався особливими подіями, так як був підготовчим до ювілейного 2000 року.
2000 рік був надзвичайним для всього людства. В цей рік весь Православний світ відзначав 2000-ліття пришестя в світ Господа і Спасителя нашого Ісуса Христа. Угроїдська парафія зустрічала цей рік з особливою радістю в щирій молитві. Для Іллінського храму цей рік став пам'ятним в подвійному сенсі. Вперше за півстоліття відбувся архіпастирський візит правлячого Архієрея Сумської єпархії.
8 жовтня 2000 року в співслужінні духовенства Краснопільського благочиння, Преосвященнійший єпископ Іов (Смакоуз) очолив Божественну Літургію. Віруючи отримали можливість в єдиній молитві поспілкуватись зі своїм Єпископом.
Ще одним кроком до просвіти людей стало те, що 2000 році місцева влада виділила нове місце під захоронення померлих. Не секрет, що люди часто не розуміють всієї святості таких місць, а тому зовсім не вміють себе там поводити. Під час відкриття місця для поховання, на погості було встановлено великий поклінний хрест, був звершений чин освячення, що стало своєрідним поштовхом у формуванні в свідомості людей відповідних значенню кладовища правил поведінки.
Не менш визначною подією 2000 року, було Свято Богоявлення. В цей день після Літургії відбулося освячення Хрещенської води на місцевій водоймі. Ця подія залишила в пам'яті жителів селища яскраві спогади і стала початком нової чудової традиції.
Протягом 2001 року громада отримала можливість подбати про храм, приводячи його в відповідний релігійно оздоблений вигляд. Поступово придбавалось необхідне церковне приладдя: купувались ікони, які ставали прикрасою храму, ієрейське облачення, та облачення для паламарів, а також були придбані необхідні церковні сосуди, для здійснення головного церковного Таїнства – Літургії. У Вівтарі місце здійснення Євхаристії - Престол, як з’ясувалось з часом, став непридатним для використання. Його ймовірно виготовили для тимчасового використання в часи воєнних лихоліть. Тому було прийняте рішення виготовити новий Жертовник і новий Престол, які б відповідали церковним канонам. З Божої милості плани втілились в життя і в храмі з'явились головні Святині - нові Жертовник і Престол.
8 жовтня 2001 року увійшов в історію громади як день освячення названих Святинь. Чин освячення здійснив правлячий Архієрей Сумської єпархії, Преосвященнійший єпископ Іов (Смакоуз), в співслужінні духовенства Краснопільського благочинія. В новоосвячений Престол була вкладена частка мощів священомученика Володимира, Митрополита Київського і Галицького, якого було розстріляно у 1918 році, та який став першим з канонізованих Новомучеників землі Руської у ХХ столітті за Христа постраждалих.
У 2002 році для укріплення духу віруючих парафія вирішила здійснювати Богослужіння й у будній день, щосереди. Це також позитивно відобразилось на релігійній освіті прихожан, так як Богослужіння по середам закінчувались проповіддю на тему основного Таїнства Церкви - таїнства Причастя, і давало додаткові можливості як настоятелю храму так і прихожанам для духовного спілкування.
Час спливав, повільно, але впевнено духовність і церковна освіченість прихожан зростали. Парафія не лише існувала, вона розвивалась і жила дієвим життям. Кожен рік залишав по собі добру згадку чи то матеріальним оновленням храму, чи визначною подією, все це згуртовувало людей, давало їм наснагу для життя і укріплювало Віру.
У 2003 році традиція проведення Літургії по середам була продовжена. Вона починала виправдовувати очікування і вже приносила свої добрі плоди. Прихожани зрозуміли і усвідомили важливість і необхідність таїнства Причастя, навчились готуватись до нього постом і молитвою, ретельно готуватись до Сповіді.
Поряд з цим, храм продовжував оновлюватись в матеріальному форматі: були придбані вінці для Вінчання, Пасхальний трисвічник, Євангеліє, семисвічник, було замінене центральне панікадило (велика центральна люстра). Купол на храмі був вщент зруйнований ще в 30-і роки ХХ століття. Тому головним звершенням цього року стало зведення нового куполу. Здійснити це для громади було справжнім дивом, яке самотужки могли зробити люди лише з Божої милості. Храм, який впродовж семи десятків років залишався без купола і дзвіниці, на кінець став набувати свого первозданного вигляду.
05 жовтня 2003 року з приводу цієї знакової події Іллінську громаду відвідав з архіпастирським візитом правлячий архієрей Сумської єпархіїї, Преосвященніший владика Іов (Смакоуз). Він розділив радість події з паствою, очоливши святкову Божественну Літургію.
2004 рік минув в установленому для Угроїдської парафії Богослужбовому ритмі. Продовжувала укомплектовуватись матеріальна база, дякуючи милості Божій та добрим людям, у храмі з'явився хрестильний ящик та Дарохранительниця. Можна сказати, що тепер у храмі було все необхідне для здійснення Богослужінь і Таїнств. Залишалося єдине - церква так і перебувала без дзвіниці і дзвонів.
Хоча біля храму було змайстроване примітивне спорудження з металевими предметами, за допомогою яких прихожани сповіщались про початок Богослужінь. Мрія спорудження дзвіниці, яка виношувалась роками, починала перевтілюватись в плани на найближче майбутнє.
2005 рік видався багатим на придбання. Придбали нову хрестильну купель, так як діюча на той час купель якраз «святкувала» свій столітній ювілей; встановили новий за Престольний хрест, а також вишукали можливості на придбання необхідної богослужбової літератури, так у храмі з'явився збірник 12 томів «Мінеї» на кожен місяць і день року, що тепер давало можливість здійснювати службу за всіма уставними вимогами з читанням спеціальних текстів, присвячених тим святим, яким присвячується те чи інше свято.
Та головним здобутком цього року стала подія, яку Іллінський храм очікував 75 років. Нарешті його образ наблизився в деякій мірі до свого первозданного вигляду. На храмі, відновили дзвіницю на старому фундаменті, який чудом зберігся з давніх часів. В цьому ж році, дякуючи Богу, на цільові іменні пожертвування віруючих, дзвіницю укомплектували дзвонами. Поки, що з семи необхідних, їх шість. Найбільший же, Благовісний, до сьогодні залишається перспективою на майбутнє. Нині на Богослужіння дзвони закликають людей своїм мелодійним багатоголоссям.
Залишається відкритим питання в кількості самих прихожан, які відгукуються на їх клич і в неділю чи в свята, залишаючи свої буденні справи, поспішають на спільну молитву.
В основному, на рядові Богослужіння приходить відоме коло людей. Ці люди і душею, і серцем живуть храмовим життям, є серед них і молодь, і дітки, і зовсім літні дідусі і бабусі. Всі вони щирі, відкриті, справжні, завжди відверто радіють новим людям, яким відкривається Істина. Їх не мало, але основна маса місцевих жителів все ще залишається за воротами церкви, в силу відомих причин. По-перше, значно зменшилась кількість населення в самому селищі, по-друге, багато виїхало в пошуках заробітку, та й саме розташування Храму не дозволяє пристарілим регулярно самостійно добиратись на Богослужіння.
Але є й такі, які думають, достатнім просто знати що Бог є. Вкарбований за роки радянської доби в свідомості народу стереотип відзначення релігійних свят лише масовим застіллям, не дає людям часу і можливості переступити поріг храму. Це стає особливо відчутним в день Святого Пророка Божого Іллі – храмове свято. Цей день для рядових жителів селища справжня подія. З’їжджаються гості. Не знаходиться жодної оселі, де б за святковим столом з родичами, кумами, просто знайомими не відзначали «селищне престольне» свято. Дивно було, але сам храм – «справжній винуватець торжества» – чомусь залишався майже самотнім. Тому, з ініціативи Парафіяльної Ради Іллінської громади, виникла ідея організовувати в Угроїдах в цей день Хресну ходу вулицями селища, щоб донести до свідомості людей справжню сутність храмового Свята.
Перша Хресна хода відбулась 2 серпня 2005 року. Температура повітря перевищувала 35оС, тому здавалося, що саме того дня був пік літньої спеки. Але це не завадило твердому наміру учасників в досягненні мети. Більше трьох годин віруючі на чолі з настоятелем храму йшли площами, вулицями й вуличками селища, не залишаючи без уваги навіть найвіддаленіші куточки, зупинялися на перехрестях, молилися, вітали людей зі святом і продовжували свою ходу, так, обійшовши все селище, втомлені фізично, але з відчуттям цілковитого душевного блаженства за зроблену справу, повернулися учасники ходи до храму.
Ця традиція зберігається до нині. Але, враховуючи те, що у віддалених частинах Угроїд вже майже не лишилось жителів, маршрут ходи трішечки зменшився, і пролягає тільки центральними вулицями селища і триває до півтори години.
Час диктував свої вимоги, підростало покоління, яке народилось і дістало свого повноліття вже в новій Державі – Незалежній Україні – країні, яка так і не зуміла вибудувати свою ідеологію. Село починало занепадати, дорослі втрачали роботу, молодь – цінність навчання, народ в повному розумінні цього слова деградував, це спричиняло те, що більшість, особливо молодих людей, ні до чого не прагнула, а гаяла свої роки за чаркою оковитої. Саме в той час громада прийняла рішення кожної першої і останньої суботи місяця до початку вечірнього богослужіння проводити молебні з Акафістом про страждаючих недугом пияцтва.
2006 рік відзначився тим, що плідно попрацювала парафія і в господарському плані. Громада частково вирішила головну проблему храму – проблему з опаленням. З цією метою була проведена додаткова лінія електричної мережі і придбані електричні опалювальні прибори. Тепер молитовний стан храму став набагато приємнішим - теплішим.
28 квітня 2006 року ключовою подією можна вважати Архіпастирський візит новопризначеного правлячого Архієрея Сумської єпархії високопреосвященнійшого Архієпископа Марка (Петровцій). Приїзд владики був присвячений молитовному знайомству з паствою і життям громади. А оскільки того року у дворі Іллінського храму був викопаний колодязь, в ході візиту Владика здійснив чин освячення джерела.
2007 року на Храмове Свято, 2 серпня, з братнім візитом парафію відвідали священнослужителі на чолі з групою паломників з міста Суми. Того дня Літургію служили три священики, що було особливо святковим і пам'ятним. По завершенні Богослужіння «господарі» разом з гостями здійснили традиційну Хресну ходу вулицями селища.
НОВІ ГРОМАДИ
2005 рік, приніс Українській Церкві випробування на твердість Віри. Під дією зміни державної влади загострювалось протистояння між Канонічною УПЦ і церквою так званого Київського патріархату, що негативно відобразилось на установленому ритмі життя і в провінційних приходах. Ейфорія помаранчевої революції внесла дух нездорового націоналізму й владним порядком вимагала відкриття самозваних церков. В той час в районному центрі вже була зареєстрована громада Київського патріархату. Це вкрай заплутало і без того малограмотний в релігійному плані народ. Парафіяльною Радою Іллінського храму селища Угроїди, було прийняте рішення провести широку роз’яснювальну роботу серед місцевого населення.
Випускались тематичні листівки, в яких людям детально роз'яснювалась сама природа і властивості Церкви, її Соборність і Апостольство, а також роз’яснювалось поняття Церковної ієрархії. Акцентувалась увага на тому, що за Конституцією в нашій країні влада і Церква діють відокремлено, і тому ніякі політичні погляди не повинні впливати на духовне життя людей. Також, поряд з цим було прийняте рішення провести серед населення місцевий референдум. Так і зробили. Під час референдуму угроїдці висловили своє категоричне бачення щодо появи на території селища релігійних організацій розкольницького характеру. Це було викладено у зверненні до місцевої влади, де люди прохали не реєструвати в Угроїдах ніяких інших релігійних організацій.
Ніщо не згуртовує людей так, як прагнення до спільної мети та спільна боротьба з труднощами. Тому, саме цей досвід спільного вирішення проблеми ще більше згуртував людей навколо церкви та укріпив їх віру.
Релігійні непорозуміння в країні дедалі загострювалась, це підштовхнуло громаду Іллінської церкви провести роз'яснювальну роботу і у сусідніх селах: Тур'ї і Наумівці, які і географічно і історично відносились до Угроїдської православної парафії. Тому кінець 2005 року можна вважати початком молитовного ходу в цих сільських громадах, хоча на той час вони ще не мали храмових приміщень, скажімо, в селі Тур'я перше Богослужіння відбулося 19 грудня 2005 року просто неба, але у людей було головне – велике бажання і молитовний дух.
На початку 2006 року поле діяльності Угроїдської парафії розширилось. У селищах Тур'я і Наумівка, за допомогою братської Іллінської громади, були юридично зареєстровані православні громади, тепер вони вже мали власні приміщення, пристосовані для проведення молитовних зібрань. І оскільки нові приходи потребували матеріальної опіки і влаштування духовного устрою, Літургії по середах в Іллінському храмі були скасовані.
2007 рік став особливим для Наумівки і Тур'ї. Молитовні приміщення цих приходів були переобладнані з приватних осель в подобу храму.
Чин великого освячення Наумівського храму на честь Архистратига Михаїла здійснив 13 липня 2007 року владика Марк (Петровцій), Архієпископ Сумський і Охтирський. Також, архієрейським чином було освячено Престол, з вкладенням у нього, як і в Іллінському храмі Угроїд, частки мощів священномученика Володимира, Митрополита Київського і Галицького.
В тому ж, 2007 році Наумівський спиртовий завод святкував своє 150-річчя. Правлячий Архієрей Сумської єпархії, Високопреосвященнійший владика Марк, та настоятель храму протоієрей Сергій Зеленський взяли участь в заводських урочистостях, здійснивши молитовну підтримку цього заходу відслуженим молебнем.
Тур'янський храм на честь Григорія Неокесарійського не був освячений Архієрейським чином. Але в березні 2007 року туди був виписаний іменний храмовий Антимінс (антимінс – спеціальний плат, що лежить на Престолі), головна приналежність для звершення Літургії, в ньому обов’язково знаходиться частка мощів святого мученика, це підкреслює зв’язок Церкви земної і Церкви небесної. Тому, з моменту, коли в храмі з'явилась храмова Святиня, громада почала жити своїм повноцінним духовним життям.
HАШ ЧАС (продовження)
10 серпня 2007 року парафію відвідав Високопреосвященнійший Владика Марк. Разом з Архієпископом на святкування прибули ще вісім священиків з Сум і Краснопільського благочиння. Знаковим було те, що в числі запрошених, був митрофорний протоієрей Павел Кузьменко, заштатний священик єпархії (нині покійний). Він свого часу починав служіння ще зовсім молодим священиком на цьому приході, і тепер, через 40 років, знову відвідав храм, де мав змогу поспілкуватися з його бувшою паствою.
Того ж 2007 року Іллінський храм святкував своє 160-річчя і основні урочистості по святкуванню ювілею храму відзначались у серпні.
У 2008 році основним нововведенням стало прийняття громадою одностайного рішення про здійснення Різдвяного Богослужіння саме опівночі з 6 на 7 січня - в Різдвяну ніч. Така практика вже існувала в багатьох храмах Сумської єпархії, тому і в Іллінському храмі прижилася відразу. На ранок 7 січня громада започаткувала традицію служити святковий Різдвяний молебень. Ця традиція існує і тепер. Нічна Літургія на Різдво закінчується спільною святковою трапезою, а ранковий молебень – святковим виступом-привітанням вихованців дитячої духовно-просвітницької школи. Все це придає особливого колориту та величності Святу.
2009 рік, так як і 2008, в духовному плані минув для Угроїдської православної громади в звичному спокійному Богослужебному ритмі.
У 2010 році дещо змінився формат молебнів за страждаючих недугом пияцтва, їх стали правити останньої суботи місяця, а в першу суботу місяця – започаткували служіння молебнів за всіх хворих перед іконою Божої Матері «Всецариця».
2010 рік приніс православні громаді нові надбання в релігійно-господарському плані. На території парафії замість старої сторожки з'явилося сучасне адміністративне приміщення. Нині в ньому, окрім власне двох класів Недільної школи і відеозалу, розміщується Храм-хрестильня.
За благословенням правлячого Архієрея, преосвященнійшого Євлогія (Гутченка), Єпископа Сумського і Охтирського храм освячений на честь «Святих новомучеників та сповідників віри у ХХ столітті за Христа постраждалих». Чин освячення Престолу здійснив 10 жовтня 2010 року благочинний Краснопільського округу митрофорний протоієрей Іоанн Дубляк спільно з настоятелем Іллінського храму протоієреєм Сергієм Зеленським та кліриком храму м. Суми протоієреєм Олексієм Радівіловим, який за запрошенням настоятеля і з благословення правлячого Архієрея також прибув на урочистості, що стало особливою подією того року.
Знаковим стало те, що для звершення Літургії в ново освяченому храмі, правлячим Архієреєм, єпископом Євлогієм (Гутченко), за поданням відповідного прошення було надане благословення використовувати Святий Антимінс, який з відомих причин переховував священик протоієрей Йосип Бідоленко, постраждалий за віру в атеїстичні часи. Довгі роки Антимінс зберігався в родині нащадків протоієрея і був переданий в свій час громаді.
Ще Іллінська громада має свою духовну бібліотеку та відеотеку фільмів на православну тематику. В неділю після Богослужіння прихожанам пропонується спільний перегляд фільмів.
2011 рік пройшов в своєму звичному унормованому релігійному ритмі. Зміни відбулись лише в розкладі служіння традиційних молебнів, тепер вони стали здійснюватись в першу і останню неділі місяця до початку Божественної Літургії.
У 2012 році Іллінській храм відзначав своє 165-річчя. Цей ювілейний рік громада вирішила провести з молитвою і в трудах по оновленню внутрішнього вбрання храму. З Божої милості за чотири місяці майже усі заплановані роботи було завершено. Але поряд з оновленням в храмі, громада прагнула зберегти накопичений роками дух глибокої віри й щирої молитви.
2013 рік відкрив чергову сторінку в житті громади. Парафіяни зустріли Новоліття однодушною молитвою з щирою вдячністю Богу за рік, що минув. Богослужіння завершилось спільною святковою трапезою, що теж стало доброю традицією парафії. Будемо сподіватись, що з милості Господньої в новому 2013 році громада продовжить свій повноцінний духовний розвиток.
