Главная » Просветительская деятельность » Детская духовно-просветительская школа
Нині Церква має необмежені можливості в проведенні духовно-просвітницької діяльності: від інформування людей через засоби масової інформації, розповсюдження літератури на християнську тематику, трансляції різноманітних відео матеріалів до організації при храмах роботи духовно-просвітницьких шкіл. Проблема існує лише в єдиному – в відсутності у переважної частини людей бажання в духовному розвитку. І коріння цієї проблеми ховається в подіях нашого недалекого минулого.
З історії виникнення і діяльності церковно-парафіяльних шкіл
Були часи, коли освіта і Церква були поняттями нерозривними. Так, виникнення церковних шкіл торкається початку XIX століття. Царський уряд Олександра I здійснив реформування освітньої системи Росії. В 1804 році було прийнято "Статут університетів" і "Статут навчальних закладів, підпорядкованих університетам", які регламентували структуру і принципи побудови народної освіти в країні. За прийнятими статутами у Російській Імперії вперше запроваджувалась державна система народної освіти. Вся країна поділялась на шість учбових округів, два з яких Харківський і Віленський розміщувались на території України. Суть реформи передбачала організацію діяльності навчальних закладів у кожному окрузі, які поділялись на: парафіяльні училища (1- річні), повітові училища (2 - річні), гімназії (4 - річні), університет. На чолі кожного округу призначався опікун, а всі навчальні заклади в окрузі підпорядковувались університету.
Після впровадження в дію шкільної реформи 1804 року у Російській імперії з'явилися парафіяльні училища, (пізніше - «церковні школи»), які перебували у віданні духовного відомства, тобто Священного Синоду Руської Православної Церкви. До 1861 року духовенством Російської імперії було засновано понад 18 тисяч таких училищ, за якими пізніше закріпилася назва «церковно-парафіяльних шкіл» (вживалися також назви: «священицькі школи», «церковні школи», «школи для поселянських дітей», «парафіяльні училища»).
У 1884 році було видано «Правила про церковнопарафіяльні школи», за якими створювалися однокласні (2 - річні) та двокласні (4 - річні, а з початку ХХ століття - 3 річні) церковно - парафіяльні школи. В однокласних школах вивчали Закон Божий, церковний спів, лист, арифметику, читання. У двокласних школах в додаток до переліченого вивчалась і історія.
Навчання здійснювали священики, диякони і дячки, а також вчителі і вчительки, які закінчили переважно церковно-учительські школи та єпархіальні училища.
Поряд з цим, в Україні поширеним видом навчального закладу того часу була Недільна школа (Катехітична школа, Парафіяльна школа). "Недільною" школу було прийнято називати від звичаю дотримуватися третьої Заповіді Божої "не ділати" фізично у неділю (звідси "укр. неділя"), тобто вивільнити душевні сили для сприйняття духовного вдосконалення: шанувати Воскресіння Христа (звідси "рос. воскресенье"), присвячуючи час молитві і богослужінню, духовним вправам, поглибленню знань Біблії, душеспасительним бесідам, плекання з дитинства звичаю добрих вчинків, формування християнського образу життя й ментальності. "Катехітичною" ту ж школу прийнято називати від викладання в ній Катехізису. Або "Парафіяльною" школою - від назви церковної громади "парафія".
Діяльність церковно-парафіяльної школи в Угроїдах
Перші згадки про церковно-парафіяльну школу при Іллінському храмі в селищі Угроїди торкаються 1891 року. Пізніше, в 1902 році в Угроїдах було відкрито міністерське змішане училище.
Зі встановлення Радянської влади та приходом епохи тоталітарного атеїзму, церковна освіта була повністю знищена. Змінився державний устрій, руйнувались храми і монастирі, а освітня діяльність простолюду сконцентрувалась виключно в руках держави.
Близько 80 довгих років християнська освіта стала для людей не лише недоступною, а й забороненою. Тому за роки потрясінь, пережитих Церквою в ті часи, було виховане не одне покоління людей, позбавлених елементарних уявлень про Православну віру; в значній мірі була втрачена спадкоємність досвіду внутрішнього духовного життя, в чому був відданий забуттю православний життєвий уклад.
Відродження церковних шкіл розпочалося на початку 90-х років. Але тепер діяльність відроджених шкіл обмежувалася лише духовним просвітництвом, тому за основу своєї роботи вони взяли досвід колишніх недільних шкіл, а основним їх завданням стало релігійне виховання і релігійна освіта, головним чином дітей.
У перше десятиліття відновлення зруйнованих традицій православної освіти недільні школи відіграли важливу роль каталізаторів духовного піднесення серед населення, просвіщаючи і заряджаючи православну молодь ідеєю благодатного і ревного служіння Богу і Церкві.
У 90-х роках відкриття парафіяльних недільних шкіл йшло швидкими темпами і багато в чому стихійно. Основна турбота по організації шкіл лягла на духовенство, представники якого в більшості своїй не мали спеціальних педагогічних знань.
31 січня 1991 року Священний Синод схвалив «Рекомендації щодо організації навчального процесу в недільних школах». А у 1994 році Архієрейський Собор Руської Православної Церкви прийняв визначення «Про завдання Церкви у сфері релігійної освіти», яке ставило в обов'язок кожному приходу забезпечувати релігійну освіту парафіян, в першу чергу через недільну школу.
Ідея створення школи при Іллінському храмі виникла разом з приходом у храм 30 листопада 1996 року нового настоятеля - отця Сергія.
Вже на перших церковно-парафіяльних зборах, які відбулись 8 березня 1997 року, було прийняте рішення про посильну активізацію в Угроїдах духовно-просвітницької роботи. Чому посильну? Бо окрім духовної просвіти місцевих мешканців, суттєвої уваги вимагав до себе і сам храм, який в той час знаходився в надзвичайно плачевному стані.
В протоколі того часу знаходимо: «Несмотря на серьезные работы по восстановлению храма, прилагать посильные усилия в просвещении народа Божия». Саме цей день – 8 березня 1997 року – прийнято вважати днем початку діяльності при Іллінському храмі духовно-просвітницької школи.
1997 рік – історично важливий етап у житті Іллінського храму, бо саме цього року храм святкував своє 150-річчя. Відкриваючи нову віху в історії храму, восени 1997 розпочала свою діяльність і духовно-простітницька школа. Організувалась вона при сторожці Іллінського храму, яка в той час слугувала і за хрестильню, і за шкільне, і за складське приміщення, так як іншого підсобного приміщення тогочасний храм не мав.
В організації навчального процесу за основу було взято цикл повноцінного шкільного навчального року, тобто заняття в школі організовувались у період з вересня по травень, щоб діти мали можливість безтурботного літнього відпочинку від навчання. Щодо дорослих, то традиційно в літній період пріоритети в їх житті радикально змінювались, бо сільська місцевість вимагає щоденної кропіткої праці на присадибних ділянках.
Перші кроки в духовному просвітництві були ще досить хиткими. Розподіл між дорослими і дітьми в духовній школі не здійснювався, всі слухачі, які виявили бажання навчатись, незалежно від віку були вихованцями одного класу. Звісно, що першими учнями школи став сам причет храму, їх діти і онуки, яких в загальній кількості нараховувалося 20 чоловік.
Заняття проводились щосуботи з 15 до 17 години, щоб встигнути до початку вечірнього Богослужіння. Тематика занять була, перш за все, вивчення Священного Письма, та розгляд питань, які в першу чергу хвилювали самих парафіян. Так минув 1997 - 1998 навчальний рік.
До кінця навчального року духовна школа вже твердо стояла на ногах. Тому саме з цих перших, але впевнених кроків, розпочався тривалий шлях накопичення власного досвіду, здобутого методом аналізу, проб та постійного пошуку. І кожен наступний навчальний рік знаменувався елементами нового підходу в розвитку діяльності духовно-просвітницької школи.
1999 рік став визначний тим, що на церковно-парафіяльних зборах було прийняте рішення про розподіл слухачів школи за віковими категоріями: окремо дорослі, окремо діти. Поряд з цим, паралельно змінився і графік роботи шкіл: заняття продовжували організовуватись щосуботи, але для дітей вони проводились з 10 до 12 години, тоді як дорослі відвідували школу з 15 до 17 години.
Тогочасний дитячий шкільний клас нараховував 17 чоловік. Базувалися заняття на основі оповідань дитячої Біблії і відбувалися без глибокого контролю за засвоєнням вивченого матеріалу та елементів додаткового стимулювання: оцінок, журналу відвідувань тощо. Тобто вони носили лише інформативно-розвиваючий характер.
З 1999-2000 навчального року в дитячій духовно-просвітницькій школі починає вводитись оцінювання.
З огляду на те, що 2000 рік був ювілейним роком для всього Православного Християнства, на церковно-парафіяльних зборах Іллінської громади (1999 року) було вирішено доручити і духовно-просвітницькій школі включитися в підготовку до урочистостей. Новим і особливим етапом в діяльності православного освітнього закладу став, організований на другий день Різдва Христового, святковий концерт, який відбувся у приміщенні заводського клубу. Це був яскравий захід, в якому прийняли участь вихованці духовної школи, церковний хор і викладачі місцевого дитячого садка. В форматі концерту глядачам була представлена Різдвяна вистава, а також підбір колядок та тематична виставка малюнків. Святковий концерт став першим досвідом донесення до основних мас глибинного змісту свята Різдва Христового. Відтоді, традиція проведення Різдвяних заходів в форматі духовно-просвітницької школи стала невід'ємною.
На ряду з цим, при Іллінському храмі формувався власний бібліотечний фонд і до 2000 року він вже налічував близько 200 екземплярів книг. Відповідальною за ведення церковної бібліотеки була призначена Наталія Григорівна Соляник. Відрадно, що бібліотека користувалась великим попитом, так як бажання у людей до пізнання віри було досить великим, а от інформативних можливостей на той час ще було не так багато. Люди з задоволенням читали літературу і вона відігравала свою позитивну роль, так як відкривала Істину, давала ази православної віри і допомагала розібратись в сутності православного життя. Саме за допомогою духовної літератури у людей поступово але помітно змінювалось відношення до Богослужінь в храмі.
Також, 2000 рік став для Іллінської громади визначним і тим, що саме тоді почала зароджуватись традиція відвідування настоятелем храму випускних вечорів Угроїдської загальноосвітньої школи. Того року отця Сергія було вперше запрошено на захід для благословення випускників. Ця традиція зберігається до нині, але, починаючи з 2002 року, вже протягом десятиліття в день випуску молодь приходе за благословенням до Храму.
2001 рік запам'ятався тим, що набір слухачів у дитячу православну школу був таким великим, що якісне ведення навчального процесу вимагало розподілу учнів на два класи. Поряд з цим, збільшення кількості слухачів вимагало і урізноманітнення самого формату викладання, а також залучення до процесу навчання помічників. Тому, поряд з отцем Сергієм викладачами школи стали Михайло Іванович Букша, йому було доручено вести предмет «Богослужіння в Православній Церкві», та Наталія Григорівна Соляник, яка була відповідальною за підготовку концертних програм та займалася з вихованцями духовного закладу церковним співом і початковими молитвами. Так як заняття продовжували організовуватись у старій сторожці, а сторожка мала лише одну навчальну кімнату, це унеможливлювало ведення паралельного навчання обох класів. Тому, було прийняте рішення щодо проведення занять у дві зміни: для першого класу навчання відбувались з 9 до 11 години, а другий клас навчався з 11 до 13 год.
2001-2002 навчальний рік знаменувався тим, що в цьому році школа вже набула офіційного статусу і вихованці почали складати іспити. Заняття в школі проводились за упорядкованою програмою і в першому півріччі завершувались екзаменом з історії Старого Завіту, а в другому – екзаменом з історії Нового Завіту.
Нововведенням 2002-2003 навчального року стало розширення можливостей храму в здійсненні просвітницької діяльності. В храмі з'явилися перші телевізор і відеомагнітофон. Це дало можливість поряд з опануванням навчальної програми організувати для вихованців школи перегляд християнських фільмів на Біблійну тематику.
По завершенні 2002-2003 навчального року відбувся перший офіційний випуск учнів. За цей час школярі вивчали Священне Письмо, Богослужіння в Православній церкві, Основи православної віри (катехізис), Історію Церкви і ази церковного співу. Офіційно вони отримали трирічну освіту. Про закінчення духовно-просвітницької школи було засвідчено в свідоцтвах, які були урочисто вручені під час випуску. З цього приводу в газеті «Православна Сумщина» та в районному часописі «Перемога» була надрукована стаття.(фото 7 і стаття)
2005 рік запам'ятався тим, що в Різдвяні свята був організований спільний святковий концерт вихованцями Угроїдської духовно-просвітницької школи та вихованцями духовної школи, що діяла при храмі Іоанна Богослова в селі Жовтневе. Ініціатором цього проекту стала матушка Зоя Зеленська, яка в той час приймала активну участь у розвитку духовної діяльності в громаді. Захід відбувся в будинку культури Науміського спиртозаводу і залишив в пам'яті глядачів яскраву добру згадку. Це стало першим досвідом спілкування дітей одного віку зі споріднених шкіл, та практичним обміном досвідом їх організаторів.
Поповнювався дедалі новими екземплярами і бібліотечний фонд храму, до 2007 року бібліотека нараховувала вже близько 500 примірників. Але з плином часу змінювалось відношення людей до отримання інформації, тому тепер поряд з друкованою літературою в храмі накопичувався і відео матеріал, що нині дає можливість після недільного Богослужіння організовувати спільний перегляд відео фільмів з християнської тематики.
Здавалося, що механізм духовно-просвітницької діяльності громади якісно сформований, відшліфований і поки що не потребує додаткового удосконалення. Це було дійсно так. Та, поряд з цим, вже досить голосно заявляли про себе проблеми зовсім іншого характеру, так на противагу духовному вихованню гостро постала господарська проблема для вирішення якої знадобилося немало часу. Можна сказати, що в той час дитяча школа залишилась просто неба. Сторожка, в якій відбувались навчальні заняття, стала зовсім непридатною і навіть небезпечною для використання, тому, було прийняте одностайне рішення щодо будівництва нового приміщення.
Саме в цей час, починаючи з 2007 року, в діяльності духовно-просвітницької школи почався вимушений занепад, так як і сили, і час були спрямовані на будівництво нині діючого адміністративного приміщення Іллінської громади - малого храму-хрестильні, де, власне, зараз і розміщується навчальне приміщення.
Говорячи про той складний час, втішним лишалося те, що попри все, навіть за таких обмежених для навчання можливостей до школи таки тяглися діти. Хтось залишається, хтось - ні, але ж діти робили перші спроби в пошуках себе, а будь-яка спроба знайти себе яскраво говорила про глибину людської душі. А це на первинному етапі формування особистості дуже важливо.
Особливо багатолюдними на юних відвідувачів храму були свята, в яких Богослужіння суміщаються з традиційними хресними ходами та освяченнями: Різдво Христове, Богоявлення, Пасха, престольне свято пророка Ілії, та «Спасівські» серпневі свята.
2010 рік відкрив нову сторінку в історії Іллінської громади, так як цього року будівництво нового Адміністративного приміщення було завершене. В ньому окрім Храму-хрестильні, освяченого на честь «Святих новомучеників та сповідників віри у 20 сторіччі за Христа постраждалих», розмістилось два класи для просвітницької школи, відео зал-лекторій та бібліотека. Це відкрило додаткові можливості для повноцінної роботи церковної школи і стало новим етапом в її діяльності.
Діяльність школи активізувалася і в 2011 році поряд з Різдвяним виступом діти підготували і святкову програму на Пасху.
В 2012 році в духовно-просвітницькій школі діє два навчальні класи, в яких навчається більше 20 учнів. На заняттях діти з задоволенням займаються колективними видами роботи, поглиблюють свої знання з Основ православної віри, Закону Божого, займаються різноманітними видами прикладної творчості. Але найбільшу зацікавленість вони проявляють до тематичних конкурсів, люблять прогулянки, спільні чаювання та відверті бесіди зі священиком. Вік цьогорічних учнів школи досить різний, але є одна риса, яка поєднує всіх воєдино – бажання повноцінного духовного розвитку.
