На гостини

Ім'я Дарії Андріївни Зражевської відоме не лише в Угроїдах, а й далеко за межами селища. Хто пов'язує з ним відвідування в своєму дитинстві дитячого садочка, де Дора Андріївна, як її називали діти, була завідуючою, хто зразу уявляє сценічний образ дзвінкоголосої росіянки в національному костюмі з піснею «Валенки», а для кого воно асоціюється з відвідуванням Іллінського храму, де клопітлива Дарія Андріївна свого часу була старостою. Помилок не буде в жодному випадку. Кожен пригадає одну й ту ж, але різну Дарію Андріївну, на різних етапах і в різний час її життєвого шляху.

А вона такою й була - різною, багатогранною, цікавою - такою вона є і нині. Єдине, що надає цілісності і єдності цим, на перший погляд, різним образам, лишається непідвладним часу і червоною ниткою проходить через все її непросте життя - твердість її духу, непохитність віри в Бога і … її блискуча пам'ять… Так, саме пам'ять цієї жінки, яка щойно відзначила своє 95 – річчя, на сьогодні є феноменом і прикладом для наслідування.

Зізнатись відверто, саме це і стало одним з приводів, який спонукав старшу групу вихованців духовно-просвітницької школи Іллінського храму напроситися до Дарії Андріївни на гостини.

В полоні сучасності

Не секрет, що пам'ять нинішнього підростаючого покоління не переобтяжена корисною інформацією, вона завантажена будь чим, окрім потрібного. Вже давно, безкомпромісно поборовши першоджерела в картонній обгортці, кращим помічником в написанні шкільних рефератів стали Яндекс  і Googl; табличку множення вчити не варто, бо в царстві математичних термінів панує ера обчислювальної техніки; ми перестали відчувати трепетне серцебиття під час відкривання довгоочікуваного листа, зараз вже ніхто не пише і не отримує листів, бо простір спілкування заполонили мобільні телефони.  Та і взагалі, навіщо забивати світлу голову дурницями в вигляді формул, коли на контрольній кращий друг – це інтернет. Тихесенько витяг з кишені мобільного помічника, задав потрібний запит, і за мить вся потрібна інформація з заданої теми, починаючи від  «царя Гороха» вже на моніторі.

Ось чому звістка, що літня бабуся годинами може цитувати напам'ять поезії,  нашими школярами сприйнялася як восьме диво світу і зародила в їх душах непереборне бажання пересвідчитись в усьому на власні очі і вуха.

Для переходу від слів до справи багато часу не знадобилося. Суботнього дня по закінченні навчальних занять Дарина Сопіна, Валерія Севідова, Ангеліна Довгополова та Роман Глухов разом з вихователями церковної школи Любов Андріївною Прокопенко та Віктором Івановичем Соляником завітали до Дарії Андріївни.

Дорога додому

…Вулиця, де проживає Дарія Андріївна, простяглася неподалік місцевої амбулаторії. В'їзд до неї ховається в заростях американського клену, тому заїжджому знайти доріжку, яка веде до заповітного будиночка, чесно кажучи, важкувато.

 Можна лишень уявити скільки разів ця доріжка  проводжала на роботу та повертала після трудового дня Дарію Андріївну додому. Доріжка, мабуть, ще до цього часу пам'ятає її впевнені кроки, завжди сповнені твердості і натхнення. Доріжка так… а от Дарія Андріївна, певно, вже забула… Останнім часом вона майже прикована до ліжка, і лише інколи відвідує вулицю, і не власними ногами, а в інвалідному візку. Решту часу вона проводить вдома, в своїй кімнаті наодинці з собою, зі своїми думками. В спогадах і молитві ховається вона від бурхливого потоку сучасного життя в свій власний світ, як перлина в ракушку на дні океану…

Дякувати Богу, вона не почувається самотньою, доріжка до домівки Дарії Андріївни нерідко наповнюється кроками небайдужих до неї людей. Частими гостями є її єдиновірні брати і сестри та сам настоятель Іллінського храму отець Сергій. Відвідують свою виховательку і колишні вихованці, бувають і колишні колеги по роботі.

Свого часу, для прихожан Іллінського храму, які проживають в заводській частині селища, в її помешканні проходили духовно-просвітницькі бесіди. Щосереди, за будь якої погоди її оселя привітно зустрічала братів і сестер, зігріваючи всіх особливим родинним теплом. Ці часи з особливою теплотою пригадують, як отець Сергій та тогочасні слухачі занять, так і сама господиня.

Подих історії

…Ось і будиночок. Зустріла відвідувачів біля двору Наталія Григорівна Соляник, сусідка Дарії Андріївни та її сестра во Христі – читець, хористка і бібліотекар Іллінського храму. Восени минулого року померла рідна сестра Дарії Андріївни – Мотрона, з якою вони не одне десятиліття жили як одне ціле. Тепер Дарія самотня, своїх діток Господь не дав, тому життя в її серці підтримується, дякуючи милості Господній та небайдужим сусідам.

Вже з порога на юних гостей війнув особливий дух помешкання. Тут кожен клаптик стін, стелі, підлоги, меблів дише історією. На стінах розвішені портрети, вишивки. Все це додає атмосфері будинку особливої зворушливості.

Затамувавши подих відвідувачі рухаються далі. Всі питання, які вони готували для Дарії Андріївни, все, про що хотіли дізнатись і розпитати, водночас вилетіло з їх світлих голів. Певно, розхвилювались…

Педагог – не лише професія

Не встигли відвідувачі привітатись з Дарією Андріївною і підійти поближче, як напруга де й ділась. Згадаємо, що Дарія Андріївна присвятила все своє свідоме трудове життя вихованню підростаючого покоління. Вона – педагог, а це не лише професія, це образ життя, особливий стан душі, який діти завжди відчувають миттєво.

Саме таким педагогом відбулася в своєму житті Дарія Андріївна. Це відчувається з першого погляду: мудрого й пронизливого, строгого й лагідного водночас.

А потім полилась розповідь. Розповідала Дарія Андріївна підростаючому поколінню про себе. Могутнім потоком бурхливої річки котилось в дитячій уяві її життя. І лише малиновий дзвін раритетного годинника, що пунктуально сповіщав про невпинно спливаючий час, повертав наших слухачів в сьогоденну реальність.

В бурхливому потоці

Зворушлива історія Дарії Андріївни про своє життя не залишила байдужими наших юних відвідувачів. Слухали і дивувалися, як одній людині під силу все це винести. Пережила голод, пройшла війну, ніколи не цуралася ніякої роботи, завжди залишалася оптимісткою. - Що допомагало? – запитує Дарія Андріївна. - А допомагала і підтримувала на кожному кроці життєвого шляху віра в Бога, - впевнено говорить вона, - допомагає і підтримує й зараз.

Її очі наповнюються особливим блиском і вона починає поезією славословити Творця. Православних віршів Дарія Андріївна знає напам'ять незлічену кількість, завжди декламує їх з пронизливістю.

… Розчулені, вражені і переповнені емоціями поверталися наші школярі додому…

Будемо сподіватись, що життєва мудрість і глибока віра в Бога Дарії Андріївни стануть для наших вихованців яскравим прикладом для наслідування, а посіяне цього дня з її легкої руки в їх душах зерно обов'язково проросте і стане міцним корінням для формування кожним особистих християнських цінностей.