«Храм - це зміст мого життя"

Молитва – це спілкування людини з Творцем. На Богослужінні в храмі, чи потайки вдома перед образами, ми звертаємось з нею до Господа і саме в ній ми відкриваємо Йому найпотаємніші куточки своєї душі...

Неділя… Лунає молитва на Богослужінні в Іллінському храмі… Церковний хор виводить Херувимську… Потрапивши сюди вперше, неможливо не звернути увагу на гучне і в той же час ніжне сопрано, що веде соло, магічний тембр якого вражає, дивує і створює в душі особливий трепет…

Вже близько 20 років чарує прихожан красою свого голосу Валентина Дмитрівна Леонова – тендітна, скромна, сором'язлива жінка з привітними очима і непростою долею.

Народилася Валентина Дмитрівна 23 грудня 1959 року на Луганщині в місті Золотов. Але ще в глибокому дитинстві потрапила вона до селища Угроїди. Тут разом з нею росли її мрії, тут вона закінчила школу і разом з атестатом отримала путівку у доросле життя, звідси поїхала здобувати професію, тут відбулось її становлення як фахівця, тут вона знайшла свою долю, стала матір'ю і виховала 2-х дітей, тут і рано овдовіла…

Після закінчення школи навчалась Валентина Дмитрівна в Лебединському педагогічному училищі, опановувала професію вихователя дитячого садочка. Отримавши в 1979 році фахову освіту, повернулась в рідне село.

Всю свою трудову діяльність присвятила Валентина Дмитрівна вихованню дітей. Користувалась авторитетом у батьків, повагою у колег по роботі. Тому не примусило довго себе чекати призначення  Валентини Дмитрівни завідуючою дитячим садком. Але сором'язливість її натури і любов до дітей та обраної професії знову повернули її на посаду вихователя.

«Бути керівником – це не моє», - зізнається Валентина Дмитрівна. – «На цій посаді я втратила найголовніше – живе спілкування з дітьми, саме те, заради чого я здобувала освіту, і те, в чому я себе знайшла».

Нині Валентина Дмитрівна на заслуженому відпочинку. Але знайшла вона себе не лише в професії вихователя. Була в її житті ще одна велика любов – любов до пісні. Від природи маючи неабиякий хист до співу, Валентина Дмитрівна завжди була активною учасницею художньої самодіяльності селища.

А одного разу спробувала вона свій голос в церковному хорі. Можна сказати, що саме тоді вона вперше свідомо переступила поріг храму, і вже зовсім скоро зрозуміла, що далі без нього не зможе жити.

«Церква – це для мане – Все», - стверджує Валентина Дмитрівна. – «Це і втіха, і розрада, і зміст мого життя».

…Зайшовши до Іллінського храму на хвильку, вже не можеш зрушити з місця і залишаєшся до кінця Богослужіння. Чарує своїм співом церковний хор, здається, що ніби з небес ллється голос, гучне і в той же час ніжне сопрано, що веде соло, магічний тембр якого вражає, дивує і створює в душі особливий трепет…