Главная » 2015 » Апрель » 15 » Найбільша цінність Іллінського храму
09:37
Найбільша цінність Іллінського храму

У ці Світлі святкові дні Іллінська громада щиро вітала іменинників квітня: Мотрону Трохимівну Кругляк, Валентину Дмитрівну Ковальову та Віктора Івановича Солняника. У благословення за труди на благо Святої Православної Церкви отець Сергій вручив винуватцям торжества подяки громади.

 

Мотрона Трохимівна Кругляк:  «Віра в мені жила завжди»

Хто бував в Іллінському храмі, той певно звернув увагу, з яким витонченим смаком храм змінює своє святкове вбрання: то він віддзеркалює небесну голубінь, то поринає в смарагдовій зелені, то світиться золотим сяйвом, то полонить кришталевою білизною. Навіть не зразу розумієш, що цю атмосферу кольорової святковості відіграють зшиті вмілою рукою майстра оригінального крою рушники,  ажурні серветочки, накидки, що прикрашають храмові святині. Автором цих справжніх витворів мистецтва є Мотрона Трохимівна Кругляк - Мотя Трохимівна – так називають її всі, хто її знає. А знають її щирою і відвертою, доброю й лагідною, завжди усміхненою і привітною.
Таланту й скромності Господь відміряв Моті Трохимівні порівну, а ще він дав їй нелегку долю. Та вона не скаржиться, навпаки, з молитвою в серці і на вустах дякує Творцеві за кожну мить свого життя.
Народилася Мотрона Трохимівна на Сумщині на хуторку Крижень Білопільського району 8 квітня 1943 року. «Батьки казали, що я з двійні, - починає розповідь Мотя Трохимівна, - Але братик помер маленьким, а я лишилась». Певно, Господь, лишивши для життя на землі саму Мотю, віддав їй хрест, що готував для обох двійнят. Випробувань вистачало завжди, але міцно тримала на землі глибока віра, привита з молоком матері, і хрестик, з яким ніколи не розлучалась.
«Час тоді був такий, що до церкви ходити забороняли. Але наші батьки в свята завжди самі до церкви ходили і нас із собою брали. Хоча тоді я і молитов ніяких не знала, але віра в мені жила завжди. Скільки себе пам'ятаю, ніколи з натільним хрестиком не розлучалась. Коли не можна було відверто на собі носити, вшивала в одяг і носила. І дітей своїх так привчала», - ділиться Мотя Трохимівна.
Зростала Мотя в багатодітній сім'ї. Окрім неї Господь благословив батьків ще п'ятьма дітьми. Всі піднялись на ноги, здобули вищу освіту, розлетілись по світу. А Моті не поталанило… «Після закінчення місцевої школи подалася до брата в столицю, складала вступні іспити на хімічний факультет Київського університету ім. Т.Г.Шевченка. Не пройшла за конкурсом, та більше й не випробовувала долю. Поїхала до Чернігова, вивчилася там на закрійника. А зараз і не мислю себе ніким іншим», - пригадує Мотя Трохимівна.
Отак здобута професія стала справою її життя. Шліфувала свою майстерність Мотя Трохимівна у швейній майстерні Угроїдського комбінату побутових послуг. Бо саме в Угроїдах знайшла свою долю. «Якось, відвідуючи в селищі хрещену матір, познайомилась з майбутнім чоловіком – Іваном Яковичем, отак і лишилась тут. Чоловік працював на цукрозаводі машиністом тепловоза, я – в швейній майстерні. Діток ростили, їх у нас троє. Отак і жили», - з теплим сумом в очах говорить Мотя Трохимівна, бо нині вона одна… дітки, піднявшись на ноги розбіглись по світу, а чоловіка не стало…
Ще працюючи в майстерні Мотя Трохимівна шила для храму замовлення: накидки, стихарі для послушників, і навіть облачення священика. Жила з вірою, але храм відвідувала, як і більшість – на великі свята. Час був такий… А зрослася з храмом душею тоді, коли вийшла на заслужений відпочинок.
Нині, вже більше 15 років Мотрона Трохимівна не розлучається з церквою. Роками по крихтах збирала вона знання молитов та церковних правил, що не розуміла – розпитувала, читала сама.
 А зараз вона ділить з церквою свою самотність: «Інколи вже й богослужіння закінчується, а храм покидати все ще хочеться. Бо відчуваєш тут домашній затишок і спокій».
І ця атмосфера домашнього затишку створена у храмі не без допомоги її золотих рук.   
 

Валентина Дмитрівна Ковальова: «Віра в Бога росла разом зі мною»

Доля не до всіх буває прихильною… Війна, голод, смерть маленьких братиків і сестричок, поневіряння на чужині в пошуках заробітків – все це сповна скуштувала на своєму віку Валентина Дмитрівна Ковальова – маленька тендітна жінка з великим чистим серцем. І що б там не траплялося на звивистому життєвому шляху, не виживала – жила,  як би не випробовувала доля на міцність не зламалася – терпіла. Бо ще з глибокого дитинства усвідомила, що головне в житті – це Віра в Бога.
«Моя бабуся Мокрина була віруючою. Молилася вона з таким благоговінням, що здавалося, під час молитви для неї переставав існувати світ, лишалися тільки вона і Господь… Я дивилася на неї і мріяла навчитись молитись так, як бабуся. Слухала її молитви, записувала їх у записник, а потім вчила і молилась, але так як бабуся не виходило…», - пригадує Валентина Дмитрівна, і ніжний тембр її голосу мимоволі відносить у час її дитинства, непростий час в її житті.
Народилася Валентина Дмитрівна в Угроїдах 6 квітня 1938 року. Пережила війну, нестатки, голод. «В нашій родині було п’ятеро дітей, але вижило тільки двоє, я і мій брат Анатолій. Решта – померли маленькими», - з сумом в голосі поринає в спогади Валентина Дмитрівна.
Після Угроїдської восьмирічки сімнадцятирічною дівчиною поїхала з рідної домівки заробляти на «шматок хліба». В пошуках кращої долі перетнула Україну від Сходу до Півдня: була й на Донбасі і в Криму, працювала, не цураючись ніякої роботи, скрізь, де потрібні були чесні робочі руки. Єдине, чому вона ніколи не зраджувала – це віра в Бога, яку запалила в її ще дитячому серці бабуся, віра, яка росла і кріпла разом з нею всі ці роки.
«В Криму церква була за 80 кілометрів від нашого села, але в свята та у неділю я обов'язково їхала на службу. Якщо душа лине, то ноги нестимуть хоч на край світу», - з твердістю в голосі говорить Валентина Дмитрівна, і в її блакитних очах відображається вся глибина її віри, випробувана на міцність не лише кілометрами, а і труднощами, і роками.
З часом доля повернула її до рідної землі, в Угроїди. Нині вже 15 років Валентина Дмитрівна разом зі своїми дітьми та онуками мешкає на батьківщині.
Найбільшою ж радістю при поверненні додому стало те, що до храму тут не треба далеко їхати, бо він зовсім поряд. З'явилася можливість ходити до церкви хоч кожного дня, і цю можливість Валентина Дмитрівна використовує з великою радістю. У храмі вона завжди помічниця. Як і раніше вона не цурається ніякої роботи. В період ремонтних робіт – Валентина Дмитрівна куховарить для робітників, в інший час - допомагає упорядковувати територію.
Тепер вона, як колись для неї бабуся Мокрина, є прикладом  наслідування для своїх онуків. Та й не лише для онуків. Вихованці дитячої духовно-просвітницької школи, що діє при храмі, поважають і люблять бабусю Валю, яка  готує для дітлахів запашний чай та навчає дівчаток варити смачний борщ і господарювати. 
 

Віктор Іванович Соляник: "Щоб відчути себе потрібним суспільству, в якому ти живеш, дуже важливо знайти тих, хто розділяє твої погляди. В Храмі я знайшов близьких по духу мені людей"

Духовність, чесність, мудрість, відвертість, скромність,  – це якості, якими, на думку Віктора Соляника, має бути наділений кожен в першу чергу. На відміну від більшості молодих людей, повністю руйнуючи закріплений в суспільстві стереотип пересічного представника свого покоління, Віктор має стійку життєву позицію,  тверду Віру і високі ідеали.

Він є наймолодшим із членів церковного причту Іллінського храму, та  за часом, який Віктор присвятив служінню Церкві, не поступається нікому.

«Вперше мене мама привела до Храму, коли мені було вісім років, а в дев'ять років я вже став послушником Олтаря», - з неприхованою гордістю в очах ділиться спогадами Віктор. Мама Віктора – член церковного причту Соляник Наталія Григорівна – непохитний авторитет для сина, тому, не випадково, що його життєві ідеали вибудовувались за штампом подружнього життя його батьків.

Народився Віктор 15 квітня 1988 року в селищі Угроїди. Гострий розум і допитливість  стали запорукою легкого навчання, тому, по закінченні в 2006 році 11 класів Угроїдської школи, Віктор вступив до Сумського державного університету.

Унаслідувавши від мами духовні цінності, а в спадок від батька – професію, вивчився він на інженера-енергетика. Нині Віктор працює на Угроїдському цукровому заводі за спеціальністю.

Весь цей час невід'ємною частиною його життя була Церква. З 1997 року він – послушник Олтаря. З 1999 по 2003 рік – один з кращих учнів дитячої духовно-просвітницької школи при Іллінському храмі, там він набув теоретичних знань зі Священного писання та історії Церкви, вчив молитви, приймав активну участь у підготовці Різдвяних святкових програм, а з 2011 року вже й сам став викладати юним вихованцям церковної школи Основи православної віри.

«Людина не повинна стояти на місці в своєму розвитку, вона повинна постійно працювати над своїм самовдосконаленням, щоб принести як найбільше користі суспільству, в якому вона живе», - переконаний Віктор, і його слова не розходяться з ділом. В  2011 році він ініціював видання адаптованого посібника «Всенощное бдение и Литургия», який став суттєвою допомогою прихожанам храму в опануванні суті Богослужінь.

Чудово володіючи комп'ютерними технологіями, Віктор створив власний веб-сайт Угроїдської православної громади, і нині працює над його наповненням.

«Людині все дозволено, але ж не все корисно», - це біблейська істина, з якою Віктор йде по життю, тому духовність і моральність він ставить для себе на найвищий щабель. Віктор говорить, що найбільше прилягають до його душі життєві цінності і правила поведінки, яким вчить Церква: «Якби всі наслідували в своєму житті Біблейські принципи, наше суспільство було б ідеальним, і світ був би саме таким, яким замислив його для нас Творець».

Категория: Новости приходской жизни | Просмотров: 853 | Добавил: Администратор | Рейтинг: 5.0/2
Всего комментариев: 0
Добавлять комментарии могут только зарегистрированные пользователи.
[ Регистрация | Вход ]
Понедельник, 25.11.2024, 06:38
Приветствую Вас Гость

Форма входа

Категории раздела

Епархиальные новости [11]
Новости приходской жизни [477]

Календарь

«  Апрель 2015  »
ПнВтСрЧтПтСбВс
  12345
6789101112
13141516171819
20212223242526
27282930

25 февраля 2022 г. (12 февраля ст.ст.),пятница

Седмица мясопустная.

День постный. Разрешается рыба.

Иверской (икона) иконы Божией Матери. Свт. Мелетия (икона), архиеп. Антиохийского. Свт. Алексия (икона), митр. Московского и всея России, чудотворца. Свт. Мелетия, архиеп. Харьковского. Прп. Марии, именовавшейся Марином, и отца ее Евгения. Свт. Антония, Патриарха Константинопольского. Прп. Мелетия Ипсенийского. Утр. - Богородицы: Лк., 4 зач., I, 39-49, 56, или свт.: Ин., 36 зач., X, 9-16 . Лит. - 2 Ин., 75 зач., I, 1-13. Мк., 68 зач., XV, 22, 25, 33-41. Богородицы: Флп., 240 зач., II, 5-11. Лк., 54 зач., X, 38-42; XI, 27-28. Свт.: Евр., 335 зач., XIII, 17-21. Лк., 24 зач., VI, 17-23 .

Друзья сайта

  • Українська православна церква
  • Портал Православная Сумщина
  • Православная Сумщина (архив)
  • Официальный сайт Троицкого архиерейского собора г.Сумы
  • Встреча с Православием
  • Монастыри и храмы Украинской православной церкви
  • Хустская епархия
  • Православное общество "Азбука веры"
  • Статистика


    Онлайн всего: 1
    Гостей: 1
    Пользователей: 0

    Поиск