Будівництво нового храмового приміщення почалося у 2007 році, а вже в жовтні 2010 року новий храм привітно відкрив свої двері для парафіян.

За благословенням високопреосвященнійшого Євлогія, архієпископа Сумського і Охтирського храм був освячений 17 жовтня 2010 року на честь Собору Святих новомучеників та сповідників землі Руської благочинним Краснопільського церковного округу протоієреєм Іоанном Дубляком в співслужінні настоятеля храму протоієрея Сергія Зеленського та клірика Сумської єпархії, нині покійного, протоієрея Алексія Радівілова.

17 жовтня храм відзначає сьому річницю від дня освячення. Цей рік для нього був досить активним. Зроблено ремонт у основному класному приміщенні церковної школи. Клас укомплектовано меблями та новим телевізором. Щонеділі по закінченні богослужіння бажаючі збираються тут на спільний перегляд відеофільмів, сюжетів чи лекцій з православної тематики.

В іншому класному приміщенні влаштовано музей Іллінського храму.

Напередодні роковин, 15 жовтня по завершенні недільного богослужіння настоятель храму протоієрей Сергій Зеленський відслужив у Малому храмі подячний молебень. Поряд з ним дякували Богові за Його нескінченну милість і благодіяння члени церковного причту та парафіяни храму, причетні до будівництва і утримання храмової споруди.

У своєму зверненні особливі слова вдячності отець Сергій адресував тим, чиїми руками та трудами во Славу Божу храм розпочав своє життя.

Завершився день спільною трапезою за святковим столом.

З інтерв'ю з настоятелем Іллінського храму протоієреєм Сергієм Зеленським

Сторожка

З отцем Сергієм ми спілкуємось у одному з приміщень новобудови – так званій «Адмінбудівлі», або Малому храмі Іллінської православної громади. Тут є храмове приміщення, де звершуються Таїнства Хрещення, а у храмове свято тут відбуваються і богослужіння. Також у будівлі розміщені навчальні кімнати, в яких проходять заняття дитячої духовної школи та духовно-просвітницькі зустрічі для дорослих. В одному з класних приміщень влаштовано бібліотеку та відео зал. І те, і інше в постійному попиті парафіян, тому двері сюди завжди відчинені.

Храм освячено у 2010 році на честь «Собору новомучеників та сповідників землі Руської».

…Перед нами фото вже знайомої нам древньої хатинки, що сховалася поміж високих дерев. Оббита шифером, з перекошеними вікнами та насупленим дахом, вона чимось схожа на «шевченківську хату».

- Це наша стара сторожка, - пояснює отець Сергій, - В перший час, коли тільки приїхали в Угроїди, навіть жили в ній.

Як і у новозбудованому храмі, у тогочасній сторожці звершувались Хрещення, проводились заняття дорослої та дитячої школи, відбувались парафіяльні трапези. Тут було завжди затишно: зимової пори теплу атмосферу спілкування підігрівали дрова, що потріскували у грубці, та запашний чай. Влітку ж, тут можна було сховатись від спеки, затінок створювали старезні клени, що росли на території храму.

- Коли у 2000 році ми вирізали дерева, що обступали сторожку, виявилось, що біля храму чимала територія, - посміхається настоятель. – А коли будівля стала мало того, що непридатною, а і небезпечною для використання, на її місці ми збудували оцей будинок, де ми зараз. Але про сторожку завжди згадуємо з особливою теплотою. Тому поміж себе ми і цей новий храм звемо «сторожкою», в цій назві є щось особливо рідне і близьке.

Спорудження «Адмінбудівлі», як і решта будівельних робіт, що відбувались у храмі останніми роками, виявилось окремою історією. Тому, забігаючи в хронології подій наперед, говоримо про це.

- Думки про будівництво нового приміщення давно мене хвилювали. Та, зважаючи на наші можливості, втілювати їх у життя все не наважувались. Але ж Господь краще знає, коли що управити, - продовжує він.

Якось у розмові з причтом храму отець Сергій таки озвучив свої думки. А Господь поклав на серце кожному по його силі, можливостях і вміннях. Клопітлива староста храму Антоніна Іллівна знайшла в Угроїдах дерев'яну хатину, що продавалася за доступною ціною. Цю будівлю взимку розібрали, пронумерували балки, щоб потім в тій же послідовності спорудити з них будинок, перевезли матеріал на подвір'я храму, щоб чекав свого часу. А потім, на початку весни 2007 року, єдиним можливим для громади і вже перевіреним часом способом гуртового «народного будівництва» почалось зародження життя нової будівлі. Самотужки викопали фундамент, вивели стіни: спочатку з дерева, потім цеглою обклали, потім дах; все поетапно, як і має бути у будь-якому будівництві, та лише за кожним з цих етапів будівництва вистачало своїх випробувань і переживань.

- Це було не просто, - розповідає отець Сергій, - Що могли самі робити, тут проблем було менше, та коли була потрібна рука майстра – натикалися на проблеми. Траплялося, що майстри не завжди якісно виконували свою роботу, бо самі розумієте, які кошти ми могли їм запропонувати. Багато чого приходилось не лише робити самотужки методом спроб і помилок, а що гірше – переробляти після інших. Так і з решетівкою сталось, і з штукатуркою, і з підлогою…Та з часом, як кажуть, набивши руку, якось воно робилося, зробивши ж, самі дивувалися: як?

І отак кожного разу, втілюючи в життя задум Творця, виконавці Його волі не переставали дивуватися, як їм це вдалося. Лише Господу відомо, як Він все управляв, посилаючи на кожне з питань, що виникали, шляхи і засоби їх рішень.

Будівництво нового приміщення почалося у 2007 році, а вже в жовтні 2010 року новий храм привітно відкрив свої двері для парафіян.

(записала Вікторія Постова, січень 2013 року)