«Господь укріпляє силу та додає здоров'я»

Від спілкування з нею на душі стає світло і легко. ЇЇ очі випромінюють ніжне материнське тепло і віддзеркалюють чистоту і щирість душі. Мудра і проста, привітна і тактовна, стримана і сором'язлива, справжня і щира,  це жінка, яку Господь щедро наділив золотим серцем, золотою душею і золотими руками - Наталія Миколаївна Зеленська – невтомна трудівниця во славу Божу.

Дивлячись на її жіночу тендітність дивуєшся, звідки вона черпає стільки фізичних сил? І хвильки не побачиш її без діла: то вона дістає воду з колодязя, то грубку на кухні топить, то порається біля плити, то вже з відром і ганчіркою тре підлогу у храмі. А коли в храмі тривав капітальний внутрішній ремонт, то всі брудні й важкі штукатурні роботи лягли на її маленькі, але сильні плечі.

 «Господь укріпляє силу та додає здоров'я, - посміхається Наталія Миколаївна, і в її лагідному тембрі відчуваються тверді нотки непохитної глибокої віри. -  Вже як який день в храмі не побуду, то й вдома все з рук валиться. А як кілька днів в храм не кличуть чимось допомогти, то аж сум бере, навіть вдома, де як-то кажуть і стіни гріють,  починає відчуватись самотність…»

Народилася Наталія Миколаївна на Краснопільщині в селі Чернеччина 8 листопада 1949 року. «Час був тоді непростий, у батьків нас було четверо, тому вдома приходилось багато працювати. Мама була простою колгоспницею - клопітлива, працьовита, терпляча і лагідна; а тато – справжній комуніст того часу, працював бригадиром, а в передпенсійному віці став головою села – строгий і вимогливий, вольовий і характерний, і, як і притаманно людям тієї епохи, був переконаним атеїстом. Тому про храм вдома не могло бути і мови. Але вдома були деякі ікони, що лишилися у спадок від бабусі, вона була віруючою».

По закінченні місцевої школи подалася до родичів на Донбас, де вивчилася на маляра-штукатура, там і стажувалася. А потім, приїхавши на батьківщину у відпустку, до регіону, що дав професію, так і не повернулася. Лишилася на Сумщині, бо за Господнім задумом саме тут мала знайти свою долю, створити сім'ю, працювати і виховувати дітей.

Свого майбутнього чоловіка Василя Михайловича Зеленського Наталія Миколаївна зустріла в місті Суми, тут вони одружилися, прожили і пропрацювали все своє трудове життя. В 1971 році Господь подарував їм донечку, а в 1974 році – сина.  

В Угроїдах Наталія Миколаївна лише п'ять років. Бо переїхали вони в селище з обласного центру вже після виходу на заслужений відпочинок. Але навіть за цей короткий час вона встигла стати  непохитним авторитетом для односельців та невід'ємною частинкою Іллінського храму.

«Починала ходити в храм ще живучи в Сумах. Спочатку богослужіння здавались довгими і були незрозумілими. Та все рівно, храмові дзвони, сповіщаючи про початок богослужіння, кликали до храму знову і знову. Не зразу, але поступово Господь таки відкривав істину», - ділиться Наталія Миколаївна.

Нині вона не пропускає жодного богослужіння. За будь-якої погоди будь-якої пори року, пішки чи велосипедом поспішає вона до храму ще задовго до того, коли храмові дзвони почнуть скликати на богослужіння. А в будні дні, коли в храмі не служиться, Наталія Миколаївна приходить сюди, щоб допомогти господарювати, бо жодна робота, яка ведеться в храмі, не відбувається без участі її невтомних працьовитих рук.