«Храм наповнив моє життя зовсім іншим змістом, тут моя душа відпочиває».

Життя прожити – не поле перейти. Цю істину, як ніхто, усвідомила в своєму житті Любов Андріївна Прокопенко. Агроном за професією, сестра милосердя за покликом душі і Людина з Великої літери за добрими справами, які вона не втомлюється робити щоденно. Бо Любов – це не лише її ім'я, це девіз її життя, Любов Андріївна живе і випромінює навколо себе світло безмежної любові до всього оточуючого.

 Вона – невичерпне джерело енергії та оптимізму, завжди усміхнена й жвава. Навіть і на думку не спадає, що на долю цієї жінки випало немало випробувань… Та які б життєві негаразди не переслідуали її, вона, озброївшись молитвою Оптинських старців, завжди повторює: «На все воля Божа».

«Пригадую себе десятирічною школяркою, як ми з бабусею ходили до церкви за три кілометри в сусідє село святити яблука з медом. Якими ж смачними тоді здавалися освячені яблука, та і мед, здавалося, набував особливого смаку!…і зараз пам'ятаю цей особливий присмак Спасівського свята, воно у мене асоціюється з дитинством…», - говорить Любов Андріївна.

А дитинство її минало далеко від Угроїд, у  мальовничому краї на Хмельниччині. Народилась наша Любов у селі Лідихівка Теоспільського району Хмельницької області 1 січня 1956 року. Звідти й привезла вона в Угроїди щиру українську гостинність, яка особливо притаманна мешканцям тих регіонів.

На Сумщину потрапила дипломованим агрономом в 1975 році за розподілом після закінчення  Кременецького сільськогосподарського технікуму. Як відомо, в більшості своїй дівчата мріють стати акторками чи співачками, обираючи собі кумирів серед творчих знеменитостей, а от Любов Андріївана мріяла стати агрономом, бо мала свій взірець саме серед таких. «Ще малими бігали на колгоспне поле на прополку буряків. Саме тоді в наше село прислали на роботу молоду дівчину-агронома, статна, красива, вона так захоплююче розповідала про рослини, що я мабуть більше закохалася саме в її розповіді, чим в її професію. Так і вивчилась на агронома», - зізнається Любов Андріївна.

Приїхавши в Угроїди, працювала за фахом в місцевому радгоспі. «Переміряла пішки всі навколишні поля», - посміхається вона. В Угроїдах вийшла заміж, так тут і лишилась. Народилися дітки: синочок і донечка, та тільки чоловік рано з життя пішов, тому прийшлося самій дітей на ноги піднімати.

Після радгоспу працювала в Угроїдській селищній раді, спочатку вела військовий облік, потім – соціальну роботу з неблагонадійними сім'ями та спортивно-виховну роботу з місцевою молоддю.

«Можна сказати, що в храм я майже не ходила. То дітки маленькі, то роботи багато, все знаходились відмовки… Як і більшість, була в церкві лише на великі свята. Ніде правди діти, час атеїзму таки понівечив душі нашому поколінню», - з сумом в голосі говорить Любов Андріїівна, - «А потім в селищній раді мені дали «творче» завдання зібрати і упорядкувати  історію селища, само собою, церква – це частина історії, отак Господь дав мені можливість подивитись на храм зовсім іншими очима. Храм наповнив моє життя зовсім іншим змістом, тут моя душа відпочиває».

Тепер Любов Андріївна, разом з такми ж небайдужими, як і вона сама, створює сучасну історію Іллінського храму. Тут знадобились, як її професійна майстерність агронома, так і досвід роботи з молоддю. Бо в храмі  вона доглядає за квітниками та допомагає в організації активного відпочинку вихованців дитячої духовно-просвітницької школи. 

 «Все життя мене супроводжувала і оберігала ікона, що дісталась мені в спадок від дідуся».

…В краплинках роси на пелюстках троянд віддзеркалюється сонце, заливаючи яскравим сяйвом подвір'я  Іллінського храму, воно наповнює світлом і теплом літній ранок... Мимоволі зупиняєшся, щоб помилуватись квітковою красою Божого світу, створеною на території храму за допомогою чиїхось дбайливих рук.  Кольорова палітра квітників, що ростуть тут, вражає своєю вишуканістю та різнобарв'ям за будь-якої пори року...

 Не перший рік поряд з Любов Андріївною Прокопенко створює і доглядає тут цю квіткову красу Раїса Тихонівна Мурза.

Раїса Тихонівна виросла у віруючий сім'ї, хоча для того часу, в який вона народилася і росла, віруюча сім'я – це рідкість.

 «Дідусь у мене був віруючим», - говорить Раїса Тихонівна, - «Все життя мене супроводжувала і оберігала ікона, що досталась у спадок від нього, разом зі своїм нехитрим приданим я привезла її в Угроїди з батьківщини». 

Народилася вона на Сумщині в сусідньому з Краснопільським Великописарівському районі 22 листопада 1953 року. Освіту здобувала в Кучеровському технікумі, за фахом – агроном. «По професії і храмові послушання маю», - посміхається Раїса Тихонівна.

Росла вона в працьовитій сім'ї, окрім неї у батьків було ще два сини, тому вся жіноча робота порівну ділилась між Раїсою та її мамою. В 1971 році потрапила в Угроїди, тут знайшла свою долю, так тут і лишилась, а потім Господь благословим дітками, виховала сина і доню.

«Працювала в радгоспі в городній бригаді – городницею. Роботу свою любила, бо люблю поратися біля землі. Завжди дивувало, як з такого маленького зернятка виростає морквина чи бурячок, як з бруньки на дереві визріває яблуко чи груша? А квіти – це взагалі диво-дивне, невимовну красу створив для нас Господь!», - говорить Раїса Тихонівна і в її очах відображається волошковий цвіт. – «Квіти люблю всі, та і як їх можна не любити?...  А потім, - продовжує вона з помітним сумом в голосі, -  радгосп розформували, то тоді вже перебивалась різними заробітками».    

З часом глибину своєї віри вона змогла передати своїм онукам, Сергію і Яні, як колись їй дідусь. Обоє онучат – бабусина радість і втіха - є вихованцями храмової дитячої духовно-просвітницької школи, слухняними, відповідальними і активними в навчально-виховному процесі учнями.